— Та годі вже! — гаркнув він, нахиляючись до мене надто близько. — Скільки ти від мене бігатимеш?! На кухні вона, у теплицях вона! Ти думаєш, я ідіот? Я ж бачу, що ти витворяєш!

— Марку, відпусти, мені боляче! — я спробувала вивільнитися, але його хватка була мов кам'яна. Серце калатало десь у горлі від раптового, липкого страху.

— Та що з тобою не так?! — його обличчя опинилося за кілька сантиметрів від мого, очі палали образою та нерозумінням. — Ми ж нормально спілкувалися! Ти бачила, до чого все йде! Я ж робив усе як треба — і дбав, і допомагав, і їжу носив! А ти тепер викобенюєшся?! Чим я гірший за Крейона? Та за будь-кого іншого тут! Чи ти вже невідомо, що про себе думаєш?!

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло