Мотор гудів. Будівлі старого міста змінювалися сучасними хмарочосами. У машині знову панувала незручна тиша.

— Як звуть твою кішку? — запитала Кет, не відводячи погляду від дороги.

— Віві.

— Я думала, ти скажеш щось пов’язане з моїм ім’ям. Це навіть тішить.

Любомир відкинувся на сидінні й глянув у дзеркало заднього виду. Трохи помовчав і зізнався:

— У мене була така ідея. Я знайшов Віві наступного дня після тієї прогулянки. Вона була такою маленькою і замість нявчання видавала дивний звук — щось на кшталт «ві-ві». Геть манюня, довелося вигодовувати сумішшю зі шприца.

— Ясно, — холодно відповіла Кет. — Приїхали.

Принаймні з пухнастою рудою кішкою в нього справжні і чесні стосунки)))

Кому ціікаво, що там за прогулянка і як вони на ній опинилися вам сюди:

"Кет.Вальс крові"

Дорослий й ще бльш шалений вальс цих двох тут "Котик для Вищого"