Шматочок з розділу ❤️ 

– Чого стоїш, як чужа? Сідай до нас, – промовляє чоловік розслаблено. От тільки мені в кожному його слові вчувається отрута. 

– Дякую за запрошення, але змушена відмовитися. 

– Нінель, невже так складно хоча б один день бути привітною? – Єлизавета неквапливо ставить склянку з водою на стіл і з легкою усмішкою переводить погляд на свого коханого. – Не звертай на неї уваги. 

Я ледь стримуюся, щоб не фиркнути.

Чоловік повертає голову до дівчини, його обличчя миттєво змінюється: зникає холод, кутики губ ледь підіймаються вгору. Він бере її долоню, повільно цілує тильний бік руки й дивиться так уважно, що будь-хто повірив би в цю картину.

Так ніжно, так любʼязно.

Наче він і справді кохає її. 

Принаймні поруч із нею він здається справжнім, на інших ця щирість чомусь не поширюється. 

– Я хочу, щоб ти стала моєю подружкою нареченої, Рустам зробив мені пропозицію. 

На кілька секунд я просто мовчу, намагаючись скласти до купи всі думки. Таки справді кохає, бляха.