— Не треба так загрозливо нависати наді мною, пане ректоре!

— Я не нависаю, адептко. Я намагаюся з’ясувати, чому після вашої практики стіни ректорату заросли мохом, а ваш бур’ян намагається з’їсти мій мундир.

Я скосила очі на пагін, який вибрався з горщика на столі й тепер упевнено дерся рукавом Адріана.

— Це не бур’ян, пане ректоре, — просичала я. — Це вкрай рідкісний різновид повзучої папороті. Вона просто… надто чутлива до агресивної магії.

— Адептко Коро, якщо ви зараз же не заберете це від мого парадного мундира, я вирішу, що так ви намагаєтеся привернути мою особисту увагу. І повірте, вона вам не сподобається.

Від голосу Адріана, що пролунав просто над моїм вухом, уздовж хребта зрадницьки сипонули мурахи. І я б із задоволенням списала їх на страх перед наймогутнішим некромантом Імперії, якби не знала, що причина зовсім в іншому.

Особливо якщо врахувати, що цей некромант був моїм законним чоловіком. От тільки сам він про це поки не здогадувався...

Випробовуємо терпіння ректора тут :)

Особистий кошмар ректора, або А кому зараз легко?