Вітаю, мої любі!
Мої герої у ромкомі "Жінка на годину" не розслабляються ні на секунду.

Тільки спровадили родичів Саші (особливо маму з армійським паском), як у двері дзвонить сусід з поліцейськими, бо хвилюється, що до квартири Влада увійшла банда. А що? Четверо чоловіків (один з них зелений гуманоїд) та жінка з паском.
Сашка готова крізь землю провалитися, от як тепер не погодитися на той фіктивний шлюб після такої ганьби?
Але зараз найбільша морока для Саші – брат, який хоче зайняти її кімнату...

УРИВОК:

– Ціла банда, кажете? – перепитав поліціант.
– Чотири мордовороти та жінка у халаті. А один чоловік весь зелений. Я спочатку думала, що то балаклава чи колготки на голову одягнув, – розповідала Тетяна, а Сашка зрозуміла, про якого зеленого йде мова. Ото ж гикається йому!
– І що та банда робила? – уточнив поліціант.
– Вдерлися у квартиру, бігали, шукали когось, а потім той зелений сказав, що я не Влад, і вони пішли до сусідів, – пояснив Валентин.
– Зелений? Ви нічого не вживали? – запитав поліцейський, уважно поглянувши на сусіда з ніжкою від табуретки.
– Ні. Я взагалі не п’ю, – відповів Валентин.

Ходіть читати, хто ще не долучився.

Пристрасть вмирають і у романі "Красуня. Курка. Кохання.". Матвій злющий, як чорт, бо хтось подарував величезний букет троянд його адміністраторів.
Як думаєте, хто б то міг бути?

І що задумала мама Матвія?

УРИВОК:

– Ти хоча б дівчині віддячив. Он які ідеї цікаві подала. Хоч квіти подаруй! – наполягала мама.
– Мамо, я без тебе розберуся. Не втручайся!
– Дивись мені! – мовила жінка, але не надто повірила в те, що він розбереться. Ех, доведеться брати справу в свої руки. – Добре, я поїхала на пошту за спортивними шоломами для Ксю. Як відчувала, що будуть доречними. Все, я пішла. Ввечері зателефоную, – мовила жінка, надсилаючи повітряний поцілунок сину.
Матвій та Єва видихнули, коли мама залишила заклад.

Роман "Твоє кохання – мої крила" вже на фінішній прямій. Романтика, затишок та цікавинки від Дерека.

УРИВОК:
– Що це? – запитала Зої, вловивши перші звуки мелодії. Мелодія лилася, відчувалося, що піаніст не просто грає, він вкладає всю душу, що він грає не сам, а в оркестрі з природою.
– Піаноморе, – зізнався Дан.
– Що? – перепитала руданка.
– Зараз усе сама побачиш.
Вони вийшли до узбережжя. На плитах, які вели до моря, стояло фортепіано, за яким сидів чоловік та емоційно грав без нот, заплющивши очі. Довкола сиділи люди. Вони милувалися морем, слухали музику та чекали на схід сонця.
– Встигли! – зрадів Дан.
Дан дістав з кошика розкладні стільчики, подушки та термос. Він швидко усе приготував та посадив Зої, бо за хвилину почалося найцікавіше. Розпочалася магія. Усе затихло, люди навколо затамували подих. Усі дивилися на лінію поєднання неба і моря, бо там почали з’являтися перші промінчики сонця. З кожною секундою променів ставало все більше, а музика з тихої та лагідної набирала темп, вона сповіщала про народження нового дня, ще одного дня для радості, щастя та життя. Звуки фортепіано доповнював шум моря та крики чайок.
Дан обійняв Зої, в очах якої відбивався схід сонця. Жовтогарячий диск підіймався з глибин моря, утворюючи вогняну доріжку на хвилях. Небо заграло різними кольорами. Фіолетовий, малиновий, синій, блакитний кольори розфарбували небо.
– Це так гарно... – прошепотіла Зої, боячись порушити цю ідилію.

Більше візуалів у моїх соцмережах: Instagram, Telegram та TikTok.
Бережіть себе!
Усім мирного ти затишного вечора.