Друзі, нова глава вже чекає на вас!

Уривок:

— Елло, доню, Джонатан шукає тебе, — промовила вона, ніжно стискаючи плече дівчини.

Хто, блядь, такий Джонатан? Я спантеличено подивився на жінок. Елла підвівся, кинула коротке прощання і попрямувала до виходу. Що за херня відбувається? Якщо це її хлопець, то він уже мрець. Після того, як вона кінчала на мої пальці, після того, як її губи залишили мітку на моїй сорочці — вона стала моєю. Крапка.

Постать дівчини зникла за парадними дверима. Знайшовши поглядом Лукаса, я підхопився з місця. Мені потрібно було знати, хто цей смертник на ім'я Джонатан.

— Ключі від машини! Зараз же! — гаркнув я Діно, квапливо вириваючи брелок з його рук.

Коли я вибіг з будівлі, чорний Aston Martin уже стояв на під'їзній доріжці. Під світлом ліхтарів я знову помітив ці кляті сліпучі відблиски на своєму плечі — нагадування про те, що Елла була в моїх руках лише десять хвилин тому.

Шатен, що обходив машину, мабуть, і був тим самим Джонатаном. Костюм-трійка, ідеальна зачіска... Весь його вигляд кричав про те, що він «чистий» бізнесмен. Я не зустрічав його раніше серед контрабандистів чи на закритих аукціонах. Мабуть, він працює в іншій, легальній сфері — ідеальний щит для Елли.

Залишаючись у тіні, я зачекав, поки мотор зареве. Як тільки Aston Martin рушив з місця, я заскочив у спорткар Діно й рушив слідом. У переслідуванні мені немає рівних. Мій світ навчив мене бути невидимкою на дорогах.

За кілька кварталів Aston Martin звернув в елітний район міста. Ну ще б пак, хто сумнівався, що цей манекен живе саме тут. За п'ять хвилин машина зупинилася біля хмарочоса. Пригальмувавши за поворотом, я заглушив двигун і почав спостереження.

Хлопець вийшов і галантно відчинив пасажирські двері. Елла легким рухом залишила машину, її сукня мерехтіла в нічному повітрі. На її обличчі сяяла посмішка, яку вона ніколи не дарувала мені. Невагомий поцілунок ліг на її губи.

Цей хлопець — ходячий мрець! Я зашию його рот до біса за кожен дотик до неї! Терпіння було на нулі. Ще один рух — і смерть наздожене його прямо тут, на мармуровому хіднику. Парочка зникла за скляними дверима лобі.

Вся моя плоть жадала крові. Я був готовий вбивати й нищити. Лють поглинала мене. Долоні безупинно лупили по керму. Удар. Удар. Удар. Насилу змусивши себе заспокоїтися, я просидів у машині кілька годин. Переконавшись, що світло в її вікнах згасло, а цей ублюдок так і не вийшов, я нарешті рушив геть, стискаючи зуби до хрускоту.

КНИГА ТУТ