У Агати залишився останній вечір. 
Як сказати "прощавай"?
Навіть сонячний Сінгапур сьогодні ллє гірким дощем. 
Сім днів, щоб відчути літо

Коли Ларі вийшов з душу, його волосся було ще вологим, а на обличчі лежала тінь втоми, яку він намагався приховати за звичною усмішкою.

— Агато, мені потрібно відлучитися, маю вирішити кілька робочих справ, — тихо сказав він, сідаючи на край ліжка. — Не хотів тебе будити, але… треба.

Я кивнула, намагаючись реагувати стримано.  Спробувала видавити усмішку і говорити спокійно:

— Зрозуміло. А я… хотіла зайнятися шопінгом. Треба порадувати дівчат.

Він також усміхнувся, але усмішка не дісталася очей.

— Тоді до вечора?

— До вечора.

Коли двері за ним зачинилися, у номері стало порожньо й холодно, попри тропічну спеку за вікном. Я довго стояла під душем, намагаючись змити з себе тривогу, але вона лише глибше проникала під шкіру.

Шопінг не приніс полегшення.

Я бродила вулицями Орчард Роуд, серед блискучих вітрин і дорогих бутиків, але смак життя зник. Все здавалося бездушним, сірим і нецікавим. Я купувала все підряд: шовкові шарфи, парфуми, прикраси, гаджети, легкі літні сукні. Продавці усміхалися, пропонували знижки, а я просто кивала й платила, майже не дивлячись. Кожна річ була для подруг — для Ласі, для Касі з Беллою, для Таїсії. Я намагалася уявити їхні радісні обличчя, але навіть це не зігрівало.

Дорогою до готелю раптом почався проливний дощ — різкий, теплий, майже тропічний. Він миттєво промочив мене до нитки, але я не поспішала ховатися. Стояла під струменями, закривши очі, і відчувала, як краплі змішуються зі сльозами на щоках. Дощ ніби синхронізувався з моїми емоціями — такий же сильний, несподіваний і нестримний.

А ще це означає, що незабаром вийде моя новинка про сімейні таємниці...