— Любо, Юстина тепер буде жити з нами. Вона — моя дружина. — Люба намагається поводитися стримано, але у неї з рук випадає рушник. — А де моя крихітка?

— У спальні. Ще досі спить. — Тепер вже в шоці я.

— Ходімо. Ти маєш її побачити. — Він тягне мене вгору по білосніжних сходах.

— Яка ще крихітка, Гавриле? Тут живе одна з твоїх дівок? — Я готова битися з ним у будь-який момент, якщо він не відпустить. — Ноги моєї у цьому домі не буде, чуєш? — З мене було достатньо інтриг Макса. Краще вже залишуся на вулиці.

— Ні. Ти маєш її побачити. — Він відчиняє двері спальні, а тоді силою мене заносить всередину. Я заплющую очі, бо не готова бачити іншу жінку в його ліжку, хоча мені б і мало бути на це байдуже.

Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую до прочитання мого роману "Кохання в овертаймі".