Привіт, любі ❤️✨ 

На жаль вільного часу стало трохи менше, тож я не встигаю писати щодня нові розділі :( І саме через це змінюю графік оновлення мого роману "НІЧ, ЩО ПОДАРУВАЛА МЕНІ ТЕБЕ" з щоденного на ПН-СР-ПТ ❤️ 

Сподіваюсь ви не дуже засмутилися ✨❤️ А якщо так, то ловіть спойлер до сьогоднішнього розділу ❤️ 

 

Раян

 

На вечір у мене була запланована зустріч з Лілією, яка вже чекала на мене біля порту. Сестра забронювала прогулянку на яхті, щоб ми могли цікаво провести час. Я не був проти, але й не сказати, що я великий фанат прогулянок у відкритому морі.

— Скільки тебе можна чекати? — сестра знімає сонцезахисні окуляри й докірливо дивиться на мене. — Ще трохи і він би поплив без нас!

— Ми домовлялися на шосту, — перевіряю час, — а зараз без п’яти хвилин…

— Саме так, — перебиває мене Лілія. — Без п’яти хвилин шоста. А я тут уже десять хвилин стою і слухаю, як капітан розповідає, що без нас він би знайшов собі інших пасажирів.

— Я не запізнився.

— Раяне! 

— Добре, можливо трохи.

Вона закочує очі, але я бачу усмішку на її обличчі.

— Ти зовсім не змінився.

Ці слова змушують мене завмерти на секунду.

Раніше вона часто так говорила. Коли я запізнювався на її виступи. Коли забував купити її улюблене морозиво. Коли поводився як типовий старший брат, який думає, що знає все краще за всіх.

— А ти змінилася, — кажу тихо.

— У поганому сенсі? — Лілія піднімає брову.

— Ні, — дивлюся на неї уважніше. — Просто стала дорослішою.