Оновлення «Крихітко, біжи!» вже на  сайті.

Цього разу без пострілів, погонь і смертельної небезпеки. Лише прихована між скелями Срібна бухта, холодний океан, розмова двох людей, які ще не знають, наскільки змінять життя одне одного.

І знаєте... я вкотре впіймала себе на думці, що дуже люблю писати такі моменти. Коли вітер - не просто вітер, море - не просто море, а природа чи будівля (тут посилання до «Тіні, що не зникає» теж розповідають історію.

Колись мені навіть сказали:
«У тебе постійно то сонечко щось робить, то хмарки супляться» 

І я, здається, ніяк не вилікуюсь від цієї звички.

Зізнавайтеся чесно. 

Ви з тих читачів, які із задоволенням "гуляють" разом із героями, розглядаючи місця, вдихаючи запах моря й слухаючи шум сосен?

Чи після двох абзаців описів уже хочете сказати автору: «Добре-добре, красиво. А тепер нехай уже хтось когось вб'є або принаймні поцілується»? 

А нижче залишу маленький уривок із нового розділу і візуал. ❤

️

Між двома вкритими мохом брилами виднілася вузька ущелина. Здавалося, людина туди просто не пролізе. Але Вінсент легко протиснувся між кам'яними стінами, визирнув і простягнув Хейлі руку. 

— Ви, певно, жартуєте? 

— Анітрохи. Я ж обіцяв показати вам таємні пляжі. До готельного ви й без моєї допомоги легко дісталися б.