Додано
07.07.26 21:23:18
І що з цим робити?
— Григорію, не треба… — кажу тихо, але Назаренко мене чує. Він відпускає Влада і встає, обтрушуючи сніг з одягу.
— Ей, братику! — Стас намагається привести Влада до тями та при цьому зло зиркає на Назаренка, але розсудливо нічого йому не каже.
— Вікторіє! Ходімо, нам треба поговорити… — Григорій хапає мене за руку й тягне в бік будинку.
— Між мною і Владом нічого немає, ти ж мені віриш, Гришо? — тихо кажу, коли ми заходимо в його кабінет.
Замість відповіді чоловік раптом різко притягує мене до себе й цілує в губи. Жорстко, не жаліючи, ніби ставить на мені своє клеймо. Я одразу згадую Строганова й істерично намагаюся вирватися з його ведмежих обіймів. Назаренко неохоче відпускає мене, і я стрімголов вибігаю з кабінету. Йду до своєї кімнати й сідаю на ліжко.
І що тепер робити із цим нападом ревнощів Григорія? І з тим, що сталося в його кабінеті… От воно мені треба? Так усе було в цьому житті спокійно й надійно. Робота, жодних стосунків і прив’язаностей. Й ось тепер Назаренко з його раптово виниклими почуттями до мене. І моїми — до нього…
Оновлення щодня о 00:00!
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Іра, Дякую!
♥️♥️♥️
Анна Форлі, Дякую!
Супер
Іра, Дякую!
Назаренко не з тих, кому відмовляють...
Olexandra Novatska, це точно...
Дякую!
О, мені подобається, куди ми рухаємося!
Мрія Чарівна, Маленькими кроками...
Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати