У 13тій частині буде про Віларда.  Вирішив почати робити  вставки  з поясненням психології поведінки.

У Віларда поруч із Лексом може народжуватися дивне відчуття. Перед ним старший приятель, який ніби вже пройшов частину дороги наперед і тепер бачить ями там, де Вілард ще бачить рівний шлях. Лекс для нього стає орієнтиром, живим дзеркалом можливого майбутнього, людиною, чия думка важить сильніше, ніж Вілард готовий визнати навіть самому собі.

Тому він може сперечатися, жартувати, колоти словами, іноді впиратися з чистої гордості. Але всередині все одно ловить Лексів погляд. Чи визнав? Чи побачив у ньому чоловіка? Чи прийняв поруч як свого? Саме тут головний психологічний момент. Віларду потрібна не стільки порада, скільки відчуття власної ваги біля старшого. Коли Лекс говорить зверху, Вілард напружується, навіть якщо слова правильні. У ньому болить страх знову стати молодшим, запасним, тим, кого ведуть за руку.

А коли Лекс дає йому місце поруч, між ними з’являється міст. Вілард починає брати від нього опору без приниження, досвід без покори, силу без втрати себе. Лекс бачить у ньому вогонь, який ще кидається на вітер, але вже може гріти, а не тільки палити. І тоді їхня різниця стає не сходами, а відстанню погляду: Лекс краще бачить небезпеку попереду, а Вілард нагадує йому, як це – ще хотіти бігти, ризикувати і доводити світові, що ти вже не запасний.