— Перелом ключиці. Док сказав, що пів року піде на відновлення. Повернуся у команду ближче весни. — Ми втрачаємо вже вдруге одного з найсильніших гравців команди і я, чорт забирай, поняття не маю, що робити далі.

— Ти вже вдруге прикриваєш мене, Ілле. Не роби цього, будь ласка, — прошу я, підставляючи йому подушку під голову.

— Юстино, купи мені соку, будь ласка. Там через дорогу є супермаркет. — Він спроваджує сестру з палати. Хитрий жук.

— Я б зробив це ще раз, зрозумів? Бо ти вже мав серйозну травму плеча і ця могла стати останньою. Бо «Сталеві соколи» зможуть без мене впоратися, але не без капітана. Бо я люблю свою сестру й не хочу, щоб вона страждала через тебе. — Та чхати я хотів на всі ці аргументи, коли мова йде про його здоровʼя.

— Ми не в фільмі, де всі хороші хлопці перемагають. Ти міг померти, Ілле! Я надеру тобі дупу, якщо ти ще раз таке витвориш. — Він закочує повіки й показує мені язика.

— Я почуваю себе добре і що найголовніше — Уляна прийшла до мене. — Певно йому ще й у голову прилетіло добре, якщо він у цій ситуації знаходить плюси.

— Я запишу тебе на МРТ головного мозку, Ілле, бо ти або збожеволів…

— Або закохався. Тепер я тебе розумію.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання роману за посиланням.