Чому ми пишемо, навіть коли нас ніхто не читає?
Можливо, тому що письмо ніколи не було лише способом спілкування. Воно завжди було способом існування. Людина пише не тоді, коли їй є що сказати світу, вона пише тоді, коли світ всередині неї стає занадто гучним, щоб мовчати. Слова - це не відповіь, а спроба наблизитися до неї.
Нас привчили вірити, що будь-яка творчість потребує глядача. Але хіба ліс перестає шуміти, якщо ніхто не слухає? Хіба зорі згасають, коли на них не дивляться? Так само й письмо існує не тому, що його читають. Воно існує тому, що людина не може не писати.
Кожен текст - це діалог із самим собою, який випадково може підслухати хтось інший. Ми шукаємо не ідеальні речення, а власний голос. Іноді він звучить невпевнено, іноді губиться серед сумнівів, але саме в цьому пошуку народжується справжня література.
Можливо, найважливіші слова ніколи не стануть популярними. Вони можуть залишитися в старому зошиті, у папці з чернетками чи в листі, який ніхто не відкриє. Але їхня цінність не вимірюється кількістю читачів, вона вимірюється тим, наскільки чесними ми були в ту мить, коли їх писали. Писати - означає чинити опір забуттю, давати форму тому, що без слів розчинилося б у часі. Це спроба затримати мить, зберегти відчуття, поставити запитання, на які, можливо, ніколи не буде остаточної відповіді.
Тому ми пишемо, навіть коли нас ніхто не читає, бо інколи найважливіший читач - це людина, якою ми станемо через багато років. І, відкривши колись старі сторінки, вона побачить не просто слова, а зустріне себе.
Нові розділи "Якщо серце згадає раніше" вже чекають на вас❤️ герої вперше не приховуть своїх почуттів, починають вірити в те, що знайшли свій дім один в одному, та чи довго буде тривати цей момент?
+ новий арт до сьогоднішнього оновлення❤️ Підписуйтесь, щоб не пропустити новинки❤️
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиБлог супер
Іра, Дуже приємно ❤️
Після таких слів хочеться не просто читати далі, а зупинитися й подумати про себе. Дякую за цей текст - він дуже цікавий. Іноді здається, що ти читаєш не історію, а власні думки, які хтось зміг красиво оформити в слова. Саме за це я люблю ваші книги. ❤️ Тепер ще більше чекаю нові розділи «Якщо серце згадає раніше». Сподіваюся, герої хоча б ненадовго дозволять собі бути щасливими.
Татьяна Торгачёва, Дякую вам від щирого серця ❤️ Такі слова для мене безцінні. Найбільше щастя для автора - знати, що його історія не просто читається, а знаходить відгук у чиємусь серці й змушує замислитися. А щодо героїв… Я теж дуже хочу, щоб вони були щасливими. Але іноді до щастя потрібно пройти непростий шлях. Обіцяю лише одне: їхня історія не залишить вас байдужими.
Дякую, що проживаєте її разом зі мною❤️
«Я почала писати зовсім нещодавно. Моя книжка ще в процесі написання, але для мене це стало способом вгамувати тривожні думки та знайти бодай якийсь спокій у цей непростий час, коли так важко переживати розлуку з близькими. Письменництво — це моя втеча в інший, вигаданий світ.
Я обрала іронічний детектив, бо в процесі роботи повністю відключаюся від реальності, поринаю в життя своїх персонажів і намагаюся наповнити історію гумором — щоб відволіктися самій і, можливо, хоч трохи порадувати своїх рідних. І, на диво, це справді працює.
Коли відчуваєш, що тебе розуміють, що твою історію читають — це неймовірне відчуття. Я вперше в такому творчому стані, і це захоплює. Звісно, як автору, мені хочеться, щоб цю історію проживали читачі разом зі мною. Напевно, саме для цього я і почала писати».
Анастасія Котляр, Тож беріть тазик попкорну, вмощуйтесь зручніше та спостерігайте за моїми дівчатами. Бо вони ще ті бешкетниці!
Письмо з'явилося як потреба в обліку, тому ви беззаперечно маєте рацію, творчість це потреба щось виразити. Але і глядач все одно кожен раз є. Це, звісно, сам автор) Його творчість, це просто коротенька спроба фіксувати мить та думку, стан та розуміння. І це цікаво само по собі. Просто в когось це потреба, комусь розвага, а дехто працює. Бажають бути почутими всі, але різні мети та зусилля. Як скоріш почують того, хто голосніше, так і тут. Мені здається, що незважаючи на потребу, все таки, кожен хоче бути саме почутим. Переймається потім не фактом почуття, а кількістю слухачів. Та ще робить хибні висновки власної безпорадності, якщо це не миттю тисячи.
Чому ж ми пишемо? А це надія! Ще крім того, це розуміння того - щоб тебе почули, ти мусиш сказати! Ось, навіщо я це написав?) Тут мене ж ніхто не примусив) Бажання аби щось ляпнути?) Себе проявити? Просто так? Чи зазвати, зайдіть, почуйте?)
Анастасія Котляр, Вдачі та натхнення!
Я пишу тоді, коли болить душа. Коли самотність накриває. Творчість це мій спроб залишити безсмертною частинку своєї душі.
Богдан Владимирович, Саме такі думки й надихають мене писати далі. Ніколи не знаєш, який текст залишиться з людиною на роки.
На мою думку, слова допомагають зберегти почуття, пережити важкі моменти й залишити слід, навіть якщо сьогодні його ніхто не побачить. Іноді найважливіші тексти знаходять свого читача саме тоді, коли автор вже перестав цього чекати. Думаю так, не зважаючи на не, що є читачем, а не письменником. Успіхів✨
Анастасія Котляр, Саме вони нагадують, що писати варто, навіть коли здається, ніби тебе ніхто не чує. Нехай кожен текст завжди знаходить свого читача у потрібний час))
Гарно сказано))))
Вень Чжулун, Дуже дякую))
Я не пишу, якщо ніхто не читає. Я пишу, щоби я бачив, що мене читають. Якщо не читатимуть, я і не писатиму
Олег Кучер, Розумію вас та думаю, кожен знаходить у письмі щось своє: для когось це спосіб висловитися, а для когось - можливість бути почутим.
Повністю підтримую)
Olena I, Дуже приємно❤️
Погоджуюся з Вами) Успіхів!)
Олексій Цапович, дуже приємно!! Дякую))
Повністю згодна з Вами.
Я писала навіть тоді, коли не була зареєстрована на сайті і мене читали лише кілька друзів. Але саме вони буквально примусили мене почати публікуватись))
Аліс Веро, Підтримка не прибирає страх, але допомагає зробити перший крок попри нього. Віра близької людини іноді стає початком нашої віри в себе. Мені теж було страшно, але одного дня я поділилася своїми текстами з близькою подругою. Вона не дозволила моїм словам залишитися в чернетках та переконала мене їх опублікувати)))
Гарно сказано, аж захотілося підписатися!(✿◠‿◠)
Сергій Більцан, дуже приємно ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати