Кажуть, що надія — це останнє, що вмирає. Але що, як вона — лише пастка, яку ми самі розставляємо для себе, наймаючи найкращих адвокатів для захисту власних ілюзій?
​

У новій главі «Адвокати власної безодні» ми знову переступаємо поріг кабінету, де колода карт стає дзеркалом. Тут немає героїв і лиходіїв — є лише люди, які прагнуть контролювати те, що їм не належить.
​Моя героїня Кіра знову опиняється між двох вогнів:
​Власною емпатією, що змушує давати людям «шанс».
​І безжальним сарказмом Арчі, який бачить кожен крок клієнтів до прірви ще до того, як вони самі усвідомлять свій вибір.
​Кожна карта — це не просто прогноз. Це діагноз. А кожна «перемога» в любові — це часто лише початок філії пекла, яку ми будуємо власними руками.

​«Ми не шукаємо істину, ми шукаємо індульгенцію. Ми приходимо до карт не за порадою, а за підтвердженням того, що наш шлях до прірви — це насправді дорога до щастя. І в цьому — найстрашніша пастка людської надії».

Читайте нову главу. Можливо, ви впізнаєте в ній чиїсь очі. А може — власні.
​