Я саме була у ванній, коли почула веселі голоси. Влад приїхав! Швидко натягнула одяг на вологе тіло: раптом він ненадовго, і я так і не побачу його? Поспіхом оглянула себе: на мені білий топ і короткі шорти. Ну гаразд, занадто короткі шорти.

Стрімголов кинулася вниз, але біля самих східців сповільнила крок і з байдужим виглядом попрямувала до вітальні.

Влад був не сам, поруч стояв якийсь хлопець. Вони мене не бачили, жваво щось обговорюючи. Я повільно спускалася. Розмова раптом урвалася, і на мене втупилися дві пари очей. Гість із відкритим ротом розглядав мої ноги й гучно присвиснув.

Я вмостилася на підвіконні, підтягла до себе коліна. Щойно підвела погляд — зіткнулася очима з Владом. Я здригнулася: ніколи раніше не бачила такого шаленого погляду.

Дістала яблуко і покрутила його в пальцях.

— Ого, яка цукерочка! — хлопець скуйовдив руду шевелюру. — Привіт, я Толик!

— Привіт, Толику, — я з хрускотом відкусила яблуко і підморгнула гостю.

— Рудий, у їдальні вже чекає вечеря. Я зараз підійду, — процідив крізь зуби Влад.

Гість прокашлявся, неохоче відірвав від мене погляд і поплентався до виходу, кілька разів озирнувшись. Тільки тепер я помітила, що моя майка прилипла до тіла, чітко окреслюючи груди.

Влад у два кроки опинився поруч, ухопив мене за потилицю, стягуючи з підвіконня.

— Пішла до себе! Швидко!

— Я що, тепер із кімнати вийти не можу?

— У такому вигляді — ні!

— У якому — «такому»?!

Я смикнула головою, щоб він прибрав руку.

— Ти майже гола!

Він зціпив зуби, і кутик його ідеального рота сіпнувся. А мені так захотілося припасти до нього губами, щоб дізнатися, які вони — м’які чи жорсткі. І відчути той самий аромат: цитрус з льодом.

«Давай, Лізо, час витравити із себе цю хворобу».

— А ти не командуй, зрозумів! — я поклала недоїдок на край підвіконня. — Мені тут подобається, нікуди не піду!

Він дивиться не кліпаючи, а в очах — безодня. Очі-вбивці, що випалюють душу живцем.  Я застигла, мов під гіпнозом. Який найкращий засіб від болючої любові?  Спробую спецію злості і додам до страви пучку сарказму.

— Кого трахаєш, того й виховуй! Теж мені, командир прибитий!

Напевне, я перетнула межу. Карі очі розширилися, чорна зіниця затопила райдужку. Я напружилася. Пальці Влада повільно стиснулися в кулак, але потім рука опустилася.

— Ще слово — і змушу мило шматками жерти!

— Так я тобі це й дозволила!

Влад рвонув до мене, а я з писком вискочила за двері ...

https://booknet.ua/account/novels/view?id=451183

Незабаром наступна глава! Велика й смачна!