— Не рада мене бачити? — чоловік підвівся з канапи й рушив у її бік.

В кожному кроці відчувалася легка загроза. Широкоплечий, спортивної статури, з коротко стриженим попелястим волоссям, він достоту змінився за ці кілька років. Незмінним лишився тільки льодовитий погляд світло-блакитних очей, що проймали до кісток.

— Не сподівалася тебе тут побачити, Емілю, — Мія відійшла в бік, так, що їх розділяв фотель.

— Тепер ми бачитимемось частіше, Міє, — Еміль посміхнувся.

Штучно, так, що кутики очей навіть не здригнулися. Її завжди лякала ця усмішка.

— Що це означає? — Мія вчепилася пальцями у спинку крісла так, що ті аж побіліли.

— А що, твоя мама тобі ще нічого не розповіла? — з фальшивим здивуванням у голосі запитав чоловік. — Ех, а я сподівався, що вона візьме складну частину на себе. Не бійся мене, дівчинко. Я ж не кусаюсь.

— Ти знаєш, що мені ніколи не подобалася твоя манера ось так підкрадатися, — дівчина спробувала надати власному голосові сміливості.

Але не в такій ситуації. І не з цим чоловіком. Зараз вона мала тільки одне бажання, повернутися до гуртожитку.

— Емілю, любий, — пролунав голос Діни. — Ну ти ж знаєш, яка наша Мія вразлива. Я сама їй про все розповім, не хвилюйся.

Очі Мії значно округлилися. Щось тут явно було не так.

«Що тут відбувається???»

— А тепер, мийте руки і мерщій до столу, — голос матері звучав буденно, майже заспокійливо.

Якщо не зважати на одне маленьке «але», родина точно щось замислила.

Мія пройшла до кухні, всім тілом відчуваючи на собі липкий звіриний погляд. Вона знала Еміля з дитинства: він був сином ділового партнера батька і старший за неї майже на десять років. І скільки дівчина пам'ятала, цей крижаний погляд був таким від самої першої зустрічі.

«Що означає, тепер ми бачитимемось частіше?»

Книга тут