Піддавшись якомусь несвідомому, сильнішому за розум імпульсу, Хлоя знову простягнула руку.

Її пальці повільно, майже благоговійно торкнулися його закривавленого передпліччя, а потім ковзнули нижче, окреслюючи тверді, мов камінь, м'язи грудей. Вона вела долонею вниз, відчуваючи під пальцями кожен вигин його рельєфного, хоч і понівеченого торса, гаряче дихання, що слабкими поштовхами виривалося з його грудей, і шалений стукіт серця, яке досі продовжувало боротися за життя.

«Він прекрасний…» — в її голові спалахнула абсолютно божевільна думка.

Попри бруд, кров, кайдани та близьку смерть, цей чоловік залишався втіленням чистої сили, яка лякала її і водночас вабила.

Раптом ланцюги над її головою ледь помітно брязкнули.

Вона різко відсмикнула руку і відступила назад на кілька кроків. Що вона робить? Вона — найдорожча гетера Афін, щойно пестила напівживе тіло спартанського дикуна, який недавно ледь не перегриз їй горло!

Полювання на гетеру

Доречі, коли підбирала імя героям, а треба було щось обрати простіше, легше для сприйняття. то виявилося, що Хлоя – це абсолютно античне давньогрецьке імя.