У книзі Розлом Морського Диявола. Перша жертва  сьогодні вийшло оновлення, яке я писала і не могла стримати сліз. 

— Золото шукаєш? — змовницьки прошепотів я до друга, підійшовши ззаду. Алекс смикнувся від несподіванки і легенько штурхонув мене в плече.

— Та ну тебе, — ледве помітно всміхнувся друг. — Оберіг шукаю.

Мої брови поповзли вгору. Такої відповіді я не очікував.

— Який ще оберіг?

— Курячий бог називається, — відповів Алекс цілком серйозно. А я не розумів: він мене розігрує чи знущається? 

— Е-е-м... — я зам'явся, намагаючись підібрати слова. — Що? Ти жартуєш з мене?

Зрештою, на пряме запитання більше шансів отримати швидку і чесну відповідь.

— Та ні. Це такий камінець із наскрізною дірочкою. 

Я насупився. Алекс, схоже, говорив без жартів.

— Вперше про таке чую, — зізнався я. — Думав, ти мене розігруєш. Назва в цього оберега, звісно...

— Так, назва цікава, — озвався Алекс, усміхнувшись, і продовжував йти берегом, не відриваючи погляду від розсипу дрібного каміння та мушель.

— І що ж робить цей оберіг? — мені дійсно було цікаво. Я не дуже вірив у ці штуки, але, можливо, це тому, що я недостатньо цікавився подібними темами.

— Загалом, приносить удачу. Ще, може, від злих сил охороняє.

Усе моє дитинство і юність минулися на морі, і цих самих «курячих богів» я мала цілу колекцію найрізноманітніших форм і розмірів. Минулося майже 6 років, як я вже не прогулююся щоліта рідним узбережжям в пошуках такого звичного оберегу. І якщо поїхати з самого початку було свідомим рішенням, то можливість хоча би з'їздити в гості додому — відібрали, не питаючи згоди. І від того болить значно сильніше.

Сподіваюсь, що колись ще випаде нагода побачити рідні пляжі і торкнутися знайомих глибин. 

А поки що, маю можливість дивитися на архівні фото, і знаходити свої камінці на них.

 2013 рік. Цей курячий бог мав дуже вузенький отвір, але проти сонця було видно ❤️

Чули коли-небудь про такі камінці?