Ми йшли удвох, стежка круто здіймалася угору, а відчуття було, ніби спускаємось у провалля – у грудях щемило і плечі ломило. Здавалося, хтось тисне зверху, намагаючись зігнути, зав’язати вузлом, всі кістки нили. Прабаба легенькою ходою йшла попереду, попри свої стонадцять літ. Той її пропускав легко. Сонце вже зайшло за гори, небо посіріло і в цьому непевному світлі здавалось, що подекуди вона ступає не по камінню, а повітрям, ніби довкола її постолів* крутиться сірою димкою вітерець, наче пес  метеляє хвостом.

Коли стежка скінчилась у краю урвища, прабаба спинилась.

- Стань отут. Він сам до тебе прийде. Хоч би що ти вирішив – маєш бути твердий. Бо як сумніватимешся – він виконає, але то тобі на покару буде.

Я стояв і дивився у прірву, а бабині кроки поступово віддалялися. Мене не мучив страх кинутись у провалля, розбитись. Навпаки, чув, що ноги наче прикипіли до скелі піді мною. Ніби я пустив коріння, вріс у камінь, як частка його, й жоден вітер не здатний мене зрушити.

- Кажи.

Він завис просто переді мною. Той-що-в-скалі-сидить, Щезник, Вихор дивився в мої очі і бачив крізь них мою душу, ніби дно свого провалля.

- Хочу, щоб ти забрав мій хист і повернув Марійці мову.

- За своїм бажанням ти прийшов? Чи страх тебе привів?

- За своїм бажанням. Не хочу такого хисту.

- Іншого не матимеш-ш-ш! – жовті очі спалахнули і рогата постать, що до цього скидалася на людську, обернулась на вихор. Він виріс, загудів, засвистів – дерева по краям провалля згиналися мало не до землі, лист і порох здійнялися курним стовпом, але я й далі не зрушив. І не зміг би – щось міцно тримало мене за ноги.

Жовті очі вп’ялися в мене і я відчув, ніби вир витягує з мене серце. Моторошне, болісне відчуття не мало краю, а Щезник далі й далі тягнув з мене силу, аж доки не стишився вітер...

Тоді я відчув, що ніщо мене не тримає, ноги ослабли і затремтіли, і я упав там, де стояв. Довкола висіла тиша, густішали сутінки, а я відчував у душі прірву – не меншу ніж та, що зіяла під моїми ногами. Вперше всередині мене нічого не було. І відчувати цю пустку видавалося нестерпним.

читати тут