Друзі!

Часто трапляється так, що правильні вчинки призводять до жахливих наслідків. У сьогоднішній главі героїня мого історичного любовного роману «Квіти апельсина» переконалася у цьому.

Чи правильно приймати залицяння джентльмена, який подобається? Так! Чи варто попросити друга навчити її цілуватися? Можливо. Чи слід перевіряти, чи сподобаються їй поцілунки одного чоловіка так само, як іншого? Ні!

Бо коли леді цілує справжнього джентльмена, він робить неправильні висновки.

Ось уривок із глави, у якій усе пішло не за планом:

– Мелані, навіщо ви привели мене сюди? – тихо запитав Алекс.

«Бо я втомилася!» – вигукнула подумки. Втомилася від його стриманості. Від власних сумнівів. Від того, що кожен чоловік у її житті поводиться так, ніби почуття – це щось небезпечне.

– Бо ти їдеш, – відповіла та ступила ближче.

– І? – Алекс затамував подих.

– І я не хочу, аби ти поїхав так.

– Мелані... – його щелепи напружилися. – Я...

Вона не дала договорити. Піднялася навшпиньки й поцілувала його. Обережно. Невпевнено. Так, як колись мріяла.

І так, як понад усе не бажала.

Бо вже в першу мить зрозуміла страшну річ. Не було того вогню, від якого паморочиться голова. Не було відчуття, ніби світ зникає з-під ніг. Губи Алекса були теплими. М’якими. Він відповів на поцілунок. Ніжно та обережно. Проте не обійняв. Не гладив спину. Не торкався грудей. Не притиснув до себе. Боже! Алекс стільки всього не зробив! Натомість вона відчувала його гарячі пальці на своїй щоці. І в тіні дерев його жар видався чужим та недоречним.

Якби її серце мовчало, Мелані б це пережила. Однак воно викрикувало ім’я іншого чоловіка. І це було так нестерпно, що дівчина розірвала поцілунок. Незграбно та різко. Бо Джордж навчив її азів поцілунку. Проте не того, як його правильно завершувати.

Алекс легко провів кінчиками пальців по її скроні. Підняв її підборіддя і ще раз невагомо торкнувся губ. Взяв її холодні пальчики у свої. Мел повільно підвела погляд. Не тому, що хотіла подивитися на чоловіка. А тому, що не бажала, аби сльози, які затуманили очі, впали на щоки.

Еванс усміхався. Та варто було йому побачити вираз її обличчя... Чи то їй не вдалося приховати емоції, чи то Алекс був надто проникливий...

– Ти ось-ось заплачеш, – розгублено мовив він.

– Я боялася, – одна зрадлива сльозинка таки скотилася з нижніх вій та поповзла щокою. – Я так боялася, що знову втечу, – говорила і не знала, правда це чи ні. – Але я не втекла! – в її тоні прозвучала гордість.

– Я помітив. І дуже вдячний тобі за це, – весело проказав він.

І мимоволі Мелані теж усміхнулася. Алекс дивився на неї так, як дивляться на найбільше диво в житті. І від цього дівчина відчула себе нікчемою. Чоловік опустив погляд на їхні переплетені пальці. Потім знову глянув їй у вічі. Уперше за довгий час у ньому зникла нерішучість. Наче цей поцілунок щось остаточно змінив.

Еванс повільно опустився на одне коліно перед дівчиною.

– Я кохаю тебе, – просто сказав він. І ці слова пролунали так щиро, що в Мелані стиснулося горло. – Ти підкорила мене ще тоді, в день нашого знайомства. Така чарівна, неземна та чесна. Знаю, це прозвучить банально. Але тоді я віддав тобі не тільки шматок торта, а й своє серце. І з тієї секунди мої почуття до тебе лише глибшали та росли. Я кохаю тебе, – повторив, чим збільшив її рану.

Повільно підніс її руку до губ. Легко поцілував пальці. Проте дівчина не відчула тепла його вуст через тонку рукавичку.

– Міс Мелані Вуд, ви зробите мені честь і станете моєю дружиною? – спитав, притискаючи її долоню до своїх губ.

Отже, у книзі вимальовується справжній любовний трикутник, де кожен заслуговує на щастя. А дуже скоро до цієї трійці приєднається ще одна людина, і вибір стане ще складнішим.

Дякую, що читаєте книгу!