Книга тут

Я намагався якнайменше спойлерити, тому завчасно перепрошую: деякі направду хороші та круті моменти або ж прямі цитати були навмисно пропущені мною, щоб майбутній читач міг ознайомитися з ними самостійно.

Анотація: 
«У зоряній системі Айлена, де помаранчевий карлик класу K освітлює домівку елімійців, наука завжди межувала з невідомим. Після експедиції на океанічний Неріад — світу, де вода запитувала, а космос відповідав, — подружжя науковців Роман Солаар і Лав Елійська повернулися зміненими. Відлуння того контакту не зникло. Тепер, через три роки, під кураторством професора Прієра вони вирушають на нову місію на борту гіпершвидкісного «Екарона». Ціль — знайти розумні форми життя за межами Еліми та дослідити нові аномалії. Але справжня мета глибша: зрозуміти, що саме торкнулося їх на Неріаді... і чи воно все ще поруч. З Артіком — іронічним штучним інтелектом, що пам’ятає все, — вони летять у невідоме. Гумор, ніжність і довіра один до одного стануть їхнім щитом проти космічних таємниць і випробувань. Бо іноді відповідь Всесвіту приходить шепотом всередині».

Саме з цього інтригуючого вступу й починається занурення у твір, і перш за все мені хочеться подякувати автору за неймовірно гарно проведений час. Ромул Шерід обрав дуже цікаву форму подачі: text написаний здебільшого діалогами. Завдяки цьому прийому мимоволі починаєш відчувати себе ще одним, не згаданим у книзі членом екіпажу «Екарона», який хоч і залишається безучасним спостерігачем, проте завжди перебуває поруч із героями.
А подорожувати космосом із такими чудовими людьми, як Роман Солаар та Лав Елійська — це особливе задоволення. Персонажі, яких вибудував автор, підкупають своєю справжньою, психологічною зрілістю. І йдеться тут не про вік, а радше про їхні реакції на події та на те скрутне становище, в яке вони потрапляють. Кожен із них за будь-яких обставин залишається розсудливим, а головне — не перестає підтримувати одне одного. Завдяки діям, які вони вчиняють, та словам, що говорять, глибокий зв'язок між ними не потребує додаткових пояснень від автора. Це чиста любов, яка вона є — щит, про який і йшлося в анотації.
Сам космічний корабель «Екарон» обладнаний «перекладачем смислів» — пристроєм, здатним не просто вловлювати, а й інтерпретувати сигнали, що виходять за межі людського сприйняття. Окремо крутий момент — це його опис у книзі, що одразу змушує ставитися до корабля не як до звичайного транспорту, а як до чогось значно вагомішого, що рідко зустрінеш навіть у всесвітньо відомих фантастів.
Крім того, між збором даних «перекладачем смислів» та отриманням їхньої найчіткішої інтерпретації для людини є ще одна важлива ланка — третій член команди, ШІ Артік. Можна сказати, він є повноцінним героєм нарівні з Романом та Лав. Говіркий, жартівливий ШІ — його комедійний характер логічно обумовлений функцією психологічної підтримки екіпажу у тривалій подорожі. Проте, коли потрібно, він буває досить сухим, серйозним та суто аналітично декларує дані. Автор майстерно прописав цього персонажа. Стосовно Артіка не зовсім доречно вживати слово «людяний» — це все ж таки штучний інтелект, робот. Але, як і в найкращих книгах Айзека Азімова, попри своє штучне походження він не сприймається як бездушний інструмент. Це інша форма розуму, яка завдяки своїй доброзичливості та турботі відчувається справді живою.
Отже, прибувши у потрібний сектор космосу, команда вловлює два сигнали. Перший, розташований ближче, вони називають «Шепотом Еліми», а той, що далі, — «Землею». По суті, вся книга складається з розслідування цих аномалій та подорожі до їхніх джерел. Кожен із сигналів слугує ключем до розкриття внутрішнього світу та історії головних героїв.
«Шепіт Еліми» — це лінія, де Лав дізнається більше про власне минуле. Вона куди більш динамічна та пригодницька. Тут команда зустрічає іншопланетних істот — як абсолютно оригінальних, створених фантазією автора, так і вже відомих із поп-культури. Проте останні — це не просто банальне запозичення. Завдяки унікальному концепту світоустрою книги виходить так, що кожен існуючий у нашій культурі фантастичний твір уже є частиною всесвіту автора. На мою думку, це надзвичайно крута ідея, яка блискуче розкривається в сюжеті.

Що мені особисто сподобалося в цій частині, окрім розкриття таємниць Лав, так це підхід героїв до дослідження. Попри явну хижість однієї з половин істот, що населяють цю дуалістичну систему з двома сонцями, Роман та Лав поводяться як справжні елімійські науковці. Вони демонструють дорослу розсудливість і розуміють, що різні форми життя функціонують за власними законами. Саме тому вони використовують спеціальну нелетальну зброю — «віддалятори», які просто відкидають нападника, не завдаючи йому шкоди. І загалом, найбільше науково-технічних аспектів — хай то човники класу «Каліон», скафандри типу L чи реальні наукові явища та їхні визначення, про які мені самому було цікаво згадати або дізнатися, — міститься саме у цій частині. Крім того, під час цієї місії екіпаж «Екарона» поповниться новими обличчями.
Друга частина — «Земля» — фокусується на розкритті майбутнього Романа. Вона куди більш медитативна і відчувається як один великий, затяжний фінал. У цій точці автор нарешті розкриває всі карти, а героям залишається лише прийняти долю та одне одного. Чи станеться це? Для читача це досить очевидно — в хорошому сенсі слова. Адже, як я зазначив раніше, атмосфера змушує не просто спостерігати за героями, а немов перебувати разом із ними, відчувати їх не на рівні персонажів, а як хороших знайомих, яких ти знаєш уже давно.
Тож про що насправді ця книга?
Назва «У пошуках життя» у певному сенсі має подвійне значення. Крім безпосередньої суті місії, в яку вирушає екіпаж, це формулювання повноцінно розкривається ближче до фіналу й описує те, що вже відбулося між героями. Творчість Ромула Шеріда в цьому плані дуже нагадала мені Кліффорда Сімака — вона наповнена ідеями гуманізму, щирою надією на світле і краще майбутнє. Це історія про єднання розуму міжгалактичних світів та істот, де живе споріднюється не сухою логікою, а існуванням емоцій та почуттів. Вона доводить, що любов, розділену парсеками світлових років, не зупинять ні відстань, ні час. А справжній розум не те що не стане їй на заваді, а навпаки — допоможе цьому диву статися.
Можливо, в цьому і є вся суть? Як пише автор у книзі:
«Десь хтось не сказав зайвого слова. Десь хтось зробив крок назустріч замість того, щоб відвернутися. Десь народилася думка, яка ще вчора здавалася неможливою… Ледь помітно. Майже непомітно. Але все вже стало трохи інакше».
І попри складні фізичні та хімічні процеси, попри політичні, расові, релігійні чи національні чвари, попри незбагненну велич усього Всесвіту — можливо, саме це і є для нього справжньою гармонією? Дуже сподіваюся, що так.
У підсумку хочу сказати, що книга мне надзвичайно сподобалася. Це була навдивовижу приємна подорож у гарній компанії, яка дала свою версію відповіді на завжди актуальні, хвилюючі кожного складні питання — з дещо сумною, проте від цього куди більш реальною надією на майбутнє.