Але тут я згадала розмову за вечерею. Те, як Яро спокійненько, навіть механічно перелічував тих на кого полював. Наче це не були живі істоти, а просто бездушні цілі. І мені стало моторошно. Так… мені особисто чи моїй матері, пощастило не стикатися з такими, як Яро. Але ж я стикалася з тими кому так не пощастило. І лікувала наслідки таких горе зустрічей. І тут мені з запізненням дійшло, а ж врятувала потенціального вбивцю свого виду. Тепер він продовжить робити те що робив. А що якщо все ж прийде за мною чи матір’ю, чи сестрами? Яро може бути лояльним мені, але його сім’я ні.

 Чи не виплекаю я погибель свою?

 Я ще раз подивилася на Яро він особливо зараз не асоціювався з тихою згубою. Він був розгублений, змучений.

 Я повагалася і вирішила спитати обережно у мисливця.

– А тобі тих на кого ти полював не шкода? У них мабуть, були сім’ї кохані?

 Яро припіднявся на ліктях і подивився на мене якимсь важким дивним поглядом.

☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾☽☾

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512