– Ходімо у воду, – сказала я.

– Зараз? – він подивився на мене здивовано.

– Щоб відпустити все це хоча б на кілька хвилин. – кивнула.

 Він усміхнувся коротко, втомлено і кивнув. Ми роззулися, залишили речі на піску й зайшли в океан. Вода була холодною, пекучою, але саме це й було потрібно. Я ахнула від несподіванки, розсміялася – вперше за вечір по-справжньому.

– Ти божевільна, – сказав він, але в голосі не було роздратування.

– Можливо, – відповіла я, заходячи глибше. – Але іноді це рятує.

 Хвиля накрила нас по пояс, потім вище, холод пробрав до шкіри, змив думки, залишивши тільки дихання й биття серця. Я повернулася до нього – мокре волосся прилипло до обличчя, сукня важко тягнула вниз. Він дивився на мене так, ніби світ знову став простим.

– Ти не була зобов’язана йти за мною, – сказав він тихо.

– Я хотіла. – підійшла ближче.

 Між нами було всього кілька сантиметрів...?