ЗНИЖКА НА ЄВУ І ВЛАДИСЛАВА АНДРІЙОВИЧА!!!

ЩЕ КІЛЬКА ГОДИН!!!!!!!!!!!
ПОСПІШАЙТЕ!!!!!!

В інституті розмови лише про майбутні змагання і відпочинок біля річки. Хлопці закупились алкоголем і попусками , хоч не думаю що викладачі їм це дозволять. Хоча, якщо захочуть, знайдуть можливість. В таких справах головне бажання. Тим більше, я чула що наш фізрук теж душа компанії і не проти хильнути.

- Доброго дня. - увійшов в аудиторію Влад і моє серце збожеволіло. В чорному спортивному костюмі  він наче старшокурсник. Красивий аж подих перехоплює. - В мене для вас новини, які вам точно сподобаються. Математики не буде, так що, можемо виїхати раніше. Автобуси вже чекають біля головного корпусу.

- Крутяк! - крикнув за моєю спиною Орест і ми з Владом зустрілись поглядами. Відчуваю як спалахують мої щоки, а серце мабуть чують всі присутні. Якби він тільки знав, що зі мною робить його посмішка... Але чоловік швидко відвів погляд і подивився на присутніх. Мабуть він моєї радості не розділяє. Настрій відразу впав і в мене навіть з'явилось бажання повернутись додому. Мама б точно зраділа.

- То чого сидимо, бешкетники? З речами на вихід. Зустрічаємось біля автобусів за двадцять хвилин. Нікуди не розходитись бо ніхто нікого чекати не буде.

- Yes, sir! - піднявся Волос і приклав долоню до скроні наче віддає честь. Всі почали сміятись і швидко підірвались та пішли на вихід з аудиторії. Ми з Нікою хоч і сиділи з самого переду, та вийшли останніми.

- Єво, затримайтесь на хвилинку. - впіймав мене за руку Влад вже біля самих дверей і потягнув назад. Я цього не чекала, тому врізалась в широкі груди чоловіка.

- Я... постою на шухері. - почула за спиною голос Ніки. - Ну, тобто, я в коридорі зачекаю. - двері зачинились і Влад притиснувши мене до стіни навис зверху. Його погляд такий холодний і злий, що від нього реально можна замерзнути на бурульку. Спершу ми просто дивились один одному в очі, а потім він підійшов впритул.

- То для кого ти так одягалась, Єво? Кого збиралась звабити? - його рука лягла на моє стегно і ковзнула вгору. Я відчуваю через одяг яка вона гаряча і сильна. - Відповідай! - стискає талію і я ахаю. Мабуть я божевільна, та все це мене збуджує... Жодного разу навіть найпристрасніші поцілунки Богдана, не викликали в мені таких почуттів, які я відчуваю зараз лише від голосу і близькості Влада. Я кохаю його. Та я буду не я, якщо скажу йому про це. Що він мені казав? Ми не можемо бути разом і щоб я ні на що не сподівалась. Ну що ж - подивимось.

- Яка вам різниця, Владиславе Андрійовичу? Між нами нічого немає і бути не може. Так здається ви казали? Ну що ж, значить я можу робити все що захочу і зустрічатись з ким захочу. Я вже повнолітня. - хотіла його відштовхнути, та він не дозволив. Притис мене до стіни своїм тілом і нахилився до обличчя.

- Ти навмисне це робиш? - запитує і проводить носом по моїй щоці.

- Що... я роблю? - видихаю і прикриваю очі.

- Провокуєш мене, камікадзе. Примушуєш скаженіти від ревнощів і думати лише про тебе. - Божечки! Ну хіба ж це не зізнання в почуттях? Він цілує моє обличчя і опускається до шиї... - Думати про те, з ким ти? Що робиш? І чи дозволяєш йому ось так тебе цілувати?

- Боже... - знов видихаю. - Владе...

- Трясця, мала... - він занурює пальці в моє волосся і накриває мої губи своїми.Не так як вперше... Він цілує глибоко, пристрасно, голодно, наче дуже давно хотів цього. І я хотіла... Обіймаю його за шию і відразу відповідаю на поцілунок...............................................................................

- Сергію Миколайовичу, доброго дня! - почули з коридору крик Ніки і я різко відштовхнула від себе Влада. Йоханий бабай! Нас мало не спалили... Добре що Ніка в коридорі стояла. Хоч я якщо чесно зовсім забула про неї. Я взагалі забула на якому світі живу. І все це через чоловіка, який зараз з легкою посмішкою спостерігає за тим, як я швидко поправляю волосся і одяг. Весело йому. Подивимось що буде, якщо ми дійсно спалимось. Не дай Боже.

- Доброго дня, Лебеденко. Єва не з вами? Вона мені потрібна. - запитує дідусь і двері в аудиторію відчиняються.

- Привіт, дідусю. Ти шукав мене? - посміхаюсь і сподіваюсь що по мені не видно, чим я щойно займалась.

- Не зрозумів! А чого це ви тут вдвох замкнулись? - переводить погляд з мене на Влада і знов на мене.

- Ну... ти ж сам хотів щоб я домовилась з Владиславом Андрійовичем , про те щоб перездати якісь теми і покращити оцінку з філософії. От я й домовляюсь.

- Молодець. Це правильно. То що Владе, візьмешся за мою онуку?

ГАРНОГО ВЕЧОРА І ТИХОЇ НОЧІ!!!!