Хай.

Ми часто говоримо про те, що любимо читати. Хтось обожнює дарк-романи. Хтось — детективи. Хтось — скло, трагедії та історії, після яких треба дивитися в стіну й думати про життя.

Але сьогодні мені цікаве інше питання. Не що ви читаєте. А що ви ніколи не написали б самі.

Наприклад, я знаю авторів, які спокійно читають книги про:

- зради;

- насильство;

- маніпуляції;

- токсичні стосунки;

- війну;

- смерть близьких;

- серійних убивць;

- дарк-романи.

Але коли доходить до власного письма — кажуть: «Ні. Оце я писати не буду».

І мені завжди було цікаво чому. Бо написати — це не те саме, що прочитати. Коли читаєш, ти спостерігач. Коли пишеш — ти проводиш героїв через усе це власноруч. Сам вирішуєш, кого зрадять. Кого зламають. Кого вб'ють. Кого залишать із травмами на все життя.

І тут у багатьох раптом з'являється межа.

Наприклад, дарк-романи. Навколо них зараз дуже багато суперечок. Одні кажуть, що це просто вигадка і безпечний спосіб прожити сильні емоції. Інші вважають, що деякі речі настільки романтизують насильство, контроль або залежність, що їм не місце в романтичних історіях.

І от цікаво: Чи могли б ви написати дарк-роман? Не прочитати. Не поставити лайк. А саме написати. Створити героя, який переходить усі межі. Зробити так, щоб читачі закохувалися в нього. І провести його через всю історію. Чи було б вам комфортно?

Або інший приклад. Чи могли б ви написати книгу, де головний герой зраджує? Не випадково. Не через магію. Не через непорозуміння. А свідомо. І не тому, що він лиходій. А тому, що він людина.

Чи могли б ви написати книгу про смерть дитини? Про втрату батьків? Про війну? Про домашнє насильство? Про психологічний аб'юз? Про людину, яка так і не отримала щасливий фінал?

Мені здається, у кожного автора є тема, до якої він не готовий торкатися. Не через цензуру. Не через правила. А просто тому, що всередині є особиста межа. Іноді вона пов'язана з досвідом. Іноді — зі страхом. А іноді автор просто не хоче проводити своїх героїв через певний біль.

Тож мені дуже цікаво:

Яку книгу ви ніколи б не написали? І головне — чому?

А може, навпаки, ви переконані, що автор має право писати абсолютно про все? ?

P.S. І ще цікавіше питання: чи є жанр, який ви читаєте із задоволенням, але ніколи не взялися б писати самі?