Для чого ми пишемо: щоб бути почутими чи щоб почути себе?
Цікаве запитання… Ставлю його Вам і сама усміхаюся, бо раптом зрозуміла, що й моя власна відповідь не така вже й однозначна. А справді - для чого ми пишемо? Для себе? Для читача? Щоб бути почутими? Чи, можливо, щоб через власні історії одного дня краще зрозуміти самих себе?
Ми шукаємо читача чи себе у власних книгах?
Чорт забирай, що взагалі відбувається в голові автора, коли він починає ставити собі такі запитання? Ми пишемо, щоб нас читали, помічали, відчували? Чи все-таки кожна нова історія - це ще один спосіб поговорити із собою, прожити те, чого не прожили, дозволити собі бути тими, ким не наважуємося бути в реальному житті?
20 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЧитання для мене завжди було і є способом втекти від реальності. Воно ніби повертає в минуле. З написанням книг те саме. І, як сказав пан Борис, пишу, щоб виплекати все, що є на душі, щоб реалізувати те, що не змогла прожити. А вийшло це в мене чи ні — може сказати тільки читач.
Знаєте, коли мене запитують, чому я пишу, на язиці крутиться щось про «покликання», «спробу почути себе», «просто писалося, бо це мені нравиться» або «спробу зробити світ кращим». Яка ж це нудна та заїжджена банальщина!
Я скажу вам чесну, неприховану правду.
Я пишу суто через гостру, хронічну потребу в самоствердженні. Мені життєво необхідно, щоб тисячі людей дивилися на обкладинку з моїм ім’ям і думали: «Боже, яка глибока, загадкова особистість це створила!».
Де, як не в своїх романах, я можу легально грати в Бога? У реальному житті я не можу у власного кота відібрати сосиску, яку він зтибзив зі столу. А в моєму романі? Я – Бог. Лише одним розчерком пера можу наслати нахабний триденний дощ на персонажа, який колись у третьому класі не дав мені списати математику. Я можу змусити головного героя, який схожий на мого сусіда з дреллю, страждати від примусового співмешкання з жінкою, яка підозріло схожа на мою колишню. Це не просто творчість, це чистий, рафінований тріумф моєї дріб’язкової помсти!
А ще я пишу тому, що, якщо я перестану це робити, мені доведеться піти на нормальну роботу. А там, кажуть, треба рано вставати і розмовляти з живими людьми без використання чату ЖПТ.
Пишемо, щоб читач отримав задоволення від прочитаного. Пишемо для себе, щоб виплекати все, що є на душі. Пишемо, щоб реалізувати то що не змогли прожити.
Щоб наша фантазія знайшла вихід.
Пишемо те, щоб б хотіли прочитати, але цього ніхто не написав ❤️⭐️⭐️⭐️
Аліс Веро, ❤️❤️❤️
Особисто я писала(були колись часи))) не для того, щоб бути почутою кимось, чи собою. Я писала бо писалося. Писала в потоці. Ніколи не знала, куди веду персонажів, чи куди вони мене заведуть. Ніколи не знала про що напишу. Ніколи не знала, що вийде, якщо і примудрялася скласти якийсь приблизний план. Це було моїм хоббі, моєю віддушиною, і моїм світом моїх власних тарганів. Я просто кайфувала від того, що пишу, а статистика і зворотній відгук аудиторії як приємний бонус, і як показник — я чогось варта, і мої таргани навіть когось цікавлять)))
Пишу, щоб виговоритися і почути себе. Для себе , щоб зрозуміти власні думки та почуття. Для інших, якщо мої історії зможуть когось підтримати, надихнути чи просто торкнутися серця це принесе мені радість . Бо іноді сюжети живуть в моїй голові так голосно, що єдиний спосіб їх втихомирити це написати. ❤️ Рада, якщо читають, якщо ж ні — це моя особиста психотерапія ❤️
Пишу, бо не можу не писати:))))
Цікаве питання. Щодо себе, то скажу так, я не просто пишу, а даю можливість своїм тарганчикам (пардон, персонажам) не просто виговоритися, але й показати себе саме так, як хочуть того вони (єдине що роблю, так це інколи направляю їх у потрібне русло, легенько натягуючи потрібні повідки для керування), зі своїми емоціями, спогадами та навіть мріями.
Сам не знаю. Пишу дуже давно, ще з підліткового віку. А навіщо? Не знаю. Останнім часом все більше і більше задаю собі це питання.
Пишу, тому що є бажання розповісти історію
Суто для того щоб опанувати нові фінансові вміння, пов'язані із вpаємодією ШІ (мої старі висококваліфіковані скілли через медичні обставини назавжди стали неактуальні). Не більше, ні менше. Щоб бути почутим? Це не про мене. Є кращі способи суто для мене. Щоб пізнати себе?. Теж не про мене, оскільки для цього я використовую інше. Щоб вставити в книгу свою душу? Я це роблю дуже рідко і мало. Я вкладаю душу лише у власних дітей (і то невміло), і людей, які цього потребують (теж невміло). Із всіх опублікованих книг я трішки присутній лише в "Жанні д'Арк". Все інше то просто "письменницька гра", взаємодія з ШІ, моделювання емоцій, почуттів беземоційним спостерігачем, наскільки дозволили мої вміння. Цинічно? Але це правда. Я люблю чесність перед собою і перед іншими.
Спочатку я писала для когось, а тепер уже, мабуть, більше для себе.
Почалося все з того, що мені наснилося, ніби мені кажуть: «Пиши книгу». Прокинулася, спробувала. Написала. Прочитала й вирішила, що нічого хорошого з цього не вийшло. І благополучно забула.
А потім захотілося розважити своїх подруг, за якими я дуже сумую. Ми зараз не разом, і мені хотілося хоч якось побути з ними поруч. У результаті на одному подиху я написала, можна сказати, чернетку своєї першої книги.
Наступним етапом було покращити те, що я написала. І, на мій подив, усе вийшло.
А потім я зрозуміла, що писати — моя таблетка від туги за домом. І, виявляється, фантазія в мене все-таки є.
Тепер пишу вже третю книгу. Все з тими самими героями. Схоже, розлучатися ми поки не збираємося.
Пацюк Червоній, Я взагалі не кажу подругам, про що пишу, щоб потім їм було цікаво читати.
Мабуть,пишу,щоби мене почули і,можливо,посперечалися,якщо я в чомусь неправий
В мене навіть блог був на цію тему ) Якщо коротко, то я пишу, щоб показати: кохання не має гендеру. Це почуття. Це іскра. Це спорідненість душ.
Щоб мої історії існували і в інших головах).
Поділитися тим, що знаю, розумію, думаю. Якщо ти сидиш перед монітором компа (ну або записуєш в блокнот) то це не просто так тобі дається. Є багато людей, які не вміють, не можуть, не хочуть. А ти можеш і хочеш. Маєш думки. Маєш якусь свою ідею. Отже, маєш це подати. А вже як це буде далі - то вже інша справа.
і те, і інше)
Для душі, а ще раптом моя фантазія забезпечить мою пенсію)))
Анастасія Газе, ❤️❤️❤️
А в мене є мета, наприклад допомогти людям звільтися від минулого, залишити позаду старе, забути все погане і рухатись далі... Відчути спокій і полегшення, відпустити все що тримає, наприклад образи, смуток і вдчути свободу. І для себе зрозуміти що людям подобається читати мої твори, це також ціль, писати так щоб людям подобалось читати, і було корисно.
Всього потроху, що Ви написали. Напевно, це такий спосіб мріяти.
Як ти вже помічала, в мене у профілі прямо написано, для чого я пишу. Є світ в моїй голові, якому там дуже тісно. Коли я пишу, то я ділюся цим світом з іншими людьми, і йому стає вільніше. :)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати