Запрошую на оновлення до книги "Наречена для Даниленка"❤️

Ловіть уривок з оновлення:

— Прокинулась, доню? — Здригаюсь від голосу дідуся, який порпається на кухні. Дивиться на мене з теплою посмішкою, а мені так ніяково, бо останнє, що пам’ятаю, як просила його налити ще кажучи, що вино дуже смачне.

— Т-так… — Мені так соромно не було ще ніколи, як зараз. — Вибачте! Вчора я трохи перебрала. Зазвичай я так не п’ю… Мені так соромно… — Опускаю голову та проходжу трохи в глиб, бо все ще стояла на порозі.

— Дитино, що ти таке кажеш! Вчора нічого сороміцького не було. Та й ти ще не бачила, як колись перебрав Андрій мого вина. Воно хоч і смачне, але дуже міцне. Тому зупинитись важко. — О-о-о! А це цікаво. Андрій перебрав?! Не схоже на нього. За весь час, що я його знаю, він переважно мало пив алкоголю, або є взагалі не вживав, але зараз не хочу про це думати.

— Не думаю, що я була краща за нього. — Сідаю на стілець та складаю руки в замок перед собою на столі. Звичка, коли нервую закушувати губу теж зараз активно рветься назовні. А дідусь починає сміятися збиваючи мене з пантелику.

— Ну, тебе він просто поніс на руках до кімнати, а ти спокійно його обіймала. І ти не зізнавалася у коханні квітці на підвіконні, не співала їй серенади і не обіймала бідного кота аж до ранку, який випадково забрів до твоєї кімнати. Мурчик ще тоді помстився йому за міцні обійми і насцяв у його дорогі туфлі. — Починаю реготати так голосно, що здається чутно на весь будинок. І мені не соромно. Такого я ще не чула про свого фіктивного нареченого.

— Серйозно?! Мабуть, квітка була дуже гарною, а котик м’яким. — Хіхікаю від почутого.

— Це був кактус.

Книгу можна ЧИТАТИ ТУТ

З любов'ю,
Ваша Деллі!❤️