Якщо ви зараз шукаєте історію про ніжну, тиху та слухняну героїню, яка зазирає дракону в рот і покірно чекає свого місця в гаремі — закривайте цей блог прямо зараз! Вам сюди не треба.

Бо в моєму романі «(не)гідна пара для дракона» все з перших сторінок пішло зовсім не за каноном:

• Тут занадто багато нахабства. Головний герой — ректор магічної академії, золотий дракон, який щиро звик, що весь світ крутиться навколо його крил та бездоганного пресу. І тут з'являється вона. Дівчина, яка не просто не тремтить від його грізного подиху, а ще й примудряється професійно псувати йому нерви.

• Тут небезпечно для вашого пресу. Гумор, іронічні словесні дуелі та кумедні ситуації, в які потрапляє остання метаморфка імперії, змусять вас сміятися вголос. Обережно: не читайте вночі, щоб не розбудити сусідів чи родину!

• Тут постійно хтось перетворюється. Ніколи не вгадаєш, чим закінчиться романтичний момент між героями: палким поцілунком чи тим, що дівчина злякається і випадково перетвориться на табуретку чи фікус у його кабінеті.

Між метаморфами та драконами — давня, міцна ненависть. Але коли рятуєш заклятого ворога, будь готова до того, що це стане найнебезпечнішою (і найвеселішою!) помилкою у твоєму житті.

Якщо ви готові до вибухової суміші з таємниць, відборів (на які ніхто не хотів потрапляти) та справжнього, безкомпромісного протистояння характерів — тоді ласкаво просимо на борт! Дракон уже розправив крила, а метаморф приготувала свій гострий язичок. Буде гаряче!

Квиток у перший ряд на це божевілля тут

– У отрути крауваля є один дуже цікавий ефект, – обернулася до Каїла я. – Він вбиває здатність до тілесних втіх.

– Ти хочеш сказати, що… – Дракон ошелешено глянув униз, точно саме зараз мав отримати спростування моїх слів і переконатися, що в нього все як і раніше працює. – Брешеш, відьма!

– У мені й десятої долі немає від крові відьом, – обурилася я, йому й знати не варто, що кров метаморфська, ніякими іншими народами не розбавлена.

– Так у мене там правда, чи що, все померло? – Він виглядав таким розгубленим і прибитим перспективою, що мене затопило злою радістю. – Надовго?

Дуже хотілося гаркнути: «Назавжди!» – і зайтися карним сміхом, але дракон би не оцінив такого маневру.

– Тижня два-три, може, місяць, – знизала плечима я. – Все залежить від концентрації отрути, що побувала у твоїй крові, та природних здібностей організму.

– О, я дуже здібний! — одразу запевнив мене Каїл, а потім віддано зазирнув у вічі: – А прискорити процес ніяк не можна?

– Можна спробувати застосувати кілька заборонених настоя… – Я й домовити не встигла, як дракон перебив:

– Я згоден!

Ще б пак!

– …але наслідки будуть непередбачуваними та навряд чи приємними.

– Які наслідки?

– Облисіння, наприклад, ожиріння чи висипання, – почала загинати я пальці, насолоджуючись гримасою жаху на чоловічому обличчі. – Перебої з магією, безсоння, печія, ломота у суглобах…

– Все, все! – вигукнув дракон. – Досить! Я зрозумів. Краще практикувати стриманість.

Для таких зухвальців так точно краще!

А крихітний нюанс, що отрута крауваля ніяк не впливає на чоловічу силу, дракону, мабуть, поки що знати взагалі не варто.

– Сам дивись, що краще. Я у ваших драконячих іграх розбиратися не навчена, – хмикнула я. – Моя справа маленька, трави збирати, настоянки готувати та допомагати стражденним.

Каїл чудово тримався на ногах, був бадьорий, хоч і невеселий. Судячи з його зовнішнього вигляду, з цілющою магією я впоралася майстерно. Аж занадто.

– І як тебе кличуть, рятівнице? – Понуро пробубоніла ця луската проблема.

– Аліша Меліс, – відповіла йому. – Винагороду за послуги цілителя можеш залишити у горщику біля виходу. Беру золотушками та сріблястками, дорогоцінне каміння тільки в дар. Потім замучишся їх міняти у гномів.

Каїл роззявив рота. Зрадів моїй підприємливості? З драконами жити – по-драконячому крутитися!

– Та краще б я здох, Алішо!

Ось вам і подяка за порятунок.