ПРОЛОГ

Сидіти і чекати на смерть чи ще поборотися за життя?

Я завжди оберу друге, яке б складне завдання не підкидала б доля. Ось і зараз, замість того, щоб чекати на повернення дракона з вердиктом, чимдуж бігла таємним коридором.

Тут було тісно, ​​парко, всюди пилюка – давно ніхто не заходив, а мені й на руку. Тільки дрижаки брали, коли доводилося рвати руками липку павутину. Хоч би архіси – гігантські павуки-спритники – не сповзлися. Смертельної отрути цих тварин для повної удачі мені якраз і не вистачало.

Попереду – невідомість, примарна надія на порятунок, а в думках нестерпний дракон, з яким я уперше пізнала пристрасть. Ще й години не минуло, як ми були разом!

– Так, Алішо. Схаменись. Викинула Верронна з голови та рятуєш себе. Інакше дракон повернеться і здере з тебе шкіру, – пошепки зробила я собі сувору догану. – І начхати йому буде на твої почуття.

Як же!

Дракони ж ненавидять таких, як я. І мій пристрасний коханець тільки радий буде відтяти голову останньому метаморфу в імперії!

Але я не для того все життя переховувалася, щоб так легко здатися та дати себе вбити.

Попереду почувся якийсь неясний гомін, я завмерла і принишкла. Навіть дихала ледь-ледь від жаху.

Вже знайшли?

Занадто швидко якось…

Навіть шансу боги не дали на порятунок! Коли я встигла їх прогнівати?

Серце билося спійманою пташкою, я прислухалася і впізнала голос дракона, якому віддала свою цноту і почуття.

– Швидко ти, – посміхнувся молодший Верронн. – Така прісна дівка? Я думав, тобі подобається з нею гратися.

Гратися?

У мене серце перестало битися.

Втім, хіба дракони вміють інакше?

– Що тобі треба, Каїле? – неприязно озвався Емметт. – Ти відволікаєш мене від нагальних справ.

– Дуже шкода, – гимикнув його брат. – Тоді, може, мені піти і не віддавати листа пана Ваальда, до якого я літав за твоїм же дорученням?

– Вже є відповідь?

Почулося шарудіння, я завмерла ні жива ні мертва. Схоже, цей коридор вів через весь маєток, а я знаходилася якраз навпроти кабінету Емметта Верронна. От трясця!

– Ну, що там старигань пише? – нетерпляче запитав Каїл.

– Мараль Ваальд згодна стати моєю дружиною, – відповів Емметт, вразивши мене в саме серце цією новиною. – Її батько вже розпочав підготовку до весілля.

Я затиснула долонями рота, придушивши крик, що рвався з глибин душі.

У грудях вирували полум'я болю, сльози бризнули з очей.

Як же так, Емметт? І ліжко ще охолонути не встигло після наших любощів…

Дракони обирають для шлюбу виключно дракониць. То з чого я вирішила, що зі мною Емметт вчинить інакше?

«Наївна мрійниця Аліша! Ти вже безголова від кохання, а скоро життя покладеш через власну дурість», – нашіптував внутрішній голос.

Якщо Емметт не вб’є, то його майбутня дружина точно позбудеться конкурентки…