Пані відкинула з обличчя темну вуаль і витерла блискучу сльозу мереживною хустинкою. Останні промені сонця розрізали туман, насичуючи її сльози своїм світлом. Через це здалося, ніби вони були з чистого золота. Белла перелякано скрикнула. Затуливши рот рукою, я до крові вкусила її, щоб не зробити те саме. З–під вуалі на мене дивилося моє власне обличчя. Справжнє, а не маска подарована Ілсе.

Я ніби дивилася в чорне дзеркало, яке гротескно викривило всі риси обличчя, залишивши на ньому відбиток глибокої жалоби. Яскраво–зелені очі поблякли, втративши свою запальну іскру, щоки запали, перетворивши обличчя на череп обтягнутий блідою, майже сірою, шкірою, а ніс загострився і став схожий на воронячий дзьоб. Пані в чорному зробила вигляд, що не помітила нашої реакції. Вона піднесла до обличчя камінець на ланцюжку та пильно його роздивилася.

Дивитися на своє обличчя в дзеркалі смерті лякало більше, ніж можна подумати. Та наймоторошніше чекало попереду. Пані розкрила свої бліді вуста, поклала на почорнілий язик кулон з діамантом і з насолодою проковтнула його, ніби це були найсмачніші ласощі.

Десь в глибині мене обірвалася тонка нитка, що тримала все докупи. Вона жалібно задзвеніла в останній раз і луснула, як струна скрипки. Я схопилася за серце. В очах затанцювали зірки, голова пішла обертом. Не в змозі витримати, я схилилася на одне коліно, впавши на замерзлу землю.

Пропоную послухати новий розділ «Їх розлучила Смерть»  

у виконанні талановитої Ірини Турчак ฅ^._.^ฅ 

*посилання на соцмережі клікабельні