Прийшла показати вам Елроя з моєї новинки

— Марс, — відволікає мене колега.

— Що? — підводжу очі й дивлюся на нього так, що будь-хто інший давно б передумав ставити наступне запитання.

— Я, звісно, все розумію, — хлопець смикається, але схоже, що його цікавість тільки росте. — Але дай вгадаю, з нашим завданням це ніяк не пов’язано? Принаймні, не схоже.

— Не пов’язано, — кидаю трохи грубіше, ніж треба. — Це мій приватний запит.

— Із чим пов’язаний? — погляд мого співрозмовника на хвилину серйознішає. — Ну, ти ж розумієш, що я маю знати.

— Цей тип мало не зірвав нам місію, — майже не брешу. — Погано ти нас поінформував. Він, мало того, що опинився в Б4, так ще й пробував викрасти дівчину.

— Що? — брови хлопця стрімко повзуть угору. — Але ж я точно все перевірив. Ну, це форс-мажор, Марсе.

— Я чудово це розумію, — роблю глибоку затяжку й примружуюся. — Так що, все окей.

— Ооо, — усмішка на обличчі хакера тільки росте, він на секунду замовкає, після чого продовжує. — А інформація про дівчину тобі для чого?

Стискаю зуби, бо колеги вже встигли мене добряче задовбати з такими питаннями.

— Не люблю, коли такі речі сходять людям з рук, — кидаю коротко, натякаючи, що розмову завершено.

— Ага, — а цей продовжує щиритися. — Але вимушений визнати, що в тебе гарний смак, друже.

— Я би на твоєму місці тримав свої коментарі при собі, — обдаровую хлопця крижаним поглядом.

І як я маю бути спокійним?