Ось і завершилася історія Саші та Жені. ❤️

Знаєте, на самому початку я вже говорила, що цієї книги взагалі не мало бути. Я не планувала писати окрему історію про Сашу та Женю. Для мене вони були героями, які мали залишитися десь між рядками іншої книги. Але все змінили саме ви.

Ваші коментарі, ваші запитання, ваше щире бажання дізнатися, що ж було далі, буквально підштовхнули мене до цієї історії. День за днем ви просили розповісти про них більше, і в якийсь момент я зрозуміла, що просто не маю права залишити їхню історію ненаписаною.

І сьогодні я хочу сказати вам найважливіше — дякую. ❤️

Дякую кожному, хто був поруч від першого розділу й до останнього. Хто чекав на продовження, хвилювався за героїв, радів їхнім перемогам, сердився через їхні помилки, сміявся, плакав і проживав разом зі мною кожну сторінку цієї книги.

Я щиро читала кожен ваш коментар. І ви навіть не уявляєте, скільки разів саме вони ставали для мене найбільшою мотивацією відкривати ноутбук і писати далі. Ваші слова підтримки, ваші емоції, ваші теорії та переживання робили цю історію живою не лише для мене, а й для всіх нас.

Для автора немає більшого щастя, ніж бачити, як читачі закохуються в його героїв, сперечаються через їхні вчинки, чекають кожної нової глави й сумують, коли книга добігає кінця.

Я безмежно вдячна вам за довіру, за підтримку і за те, що ви подарували цій історії життя. Якби не ви, історія Саші та Жені так і залишилася б ненаписаною.

Сподіваюся, що «Хіть» ще довго житиме у ваших серцях, а її герої час від часу змушуватимуть вас усміхнутися, згадуючи їхній непростий шлях до щастя.

Дякую, що були поруч. Дякую, що читаєте. І дякую за те, що надихаєте мене створювати нові історії. ❤️

З любов'ю, ваша Ірен. ❤️