Сьогодні хочу поділитися історією народження одного оповідання.

Одного літнього вечора ми з Євою були в саду. Раптом вона зупинилася і запитала:

— Мамо, а що це так пахне?

Так почалася історія «Люди-матіоли».

Матіола — дуже особлива квітка. Вдень її можна навіть не помітити серед яскравіших сусідів. Але надвечір вона наповнює сад таким ароматом, що пройти повз неможливо.

І раптом я подумала, що люди теж бувають схожими на матіолу.

Не завжди найяскравіші.
Не завжди найпомітніші.
Не завжди ті, кого бачать здалеку.

Але саме вони залишають після себе найдорожче — тепло, спогади і аромат добра в нашому серці.

Так народилося оповідання про бабусин сад, дитинство, зв’язок поколінь і людей, яких ми починаємо по-справжньому цінувати лише з роками.

Буду дуже рада, якщо ви завітаєте до читання і поділитеся своїми враженнями.

А у вас є своя людина-матіола?