Привіт друзі. Якщо Магомед не йде до гори, як то кажуть то я йду до вас з новим розділом від Блейр, який вже на сайті. Й ось уривок невеликий:

Йду за Коулом коридором, і кожен крок віддається важким стуком у грудях. Моя рука в його долоні здається крижаною. Ще вчора я думала, що це початок нашого спільного життя. А сьогодні… я вже не впевнена, чи знаю чоловіка, за якого вийшла заміж.

Він зупиняється біля високих дверей і відчиняє їх. У просторій, залитій світлом кімнаті сидить жінка у візку. Красива. Навіть попри блідість і втому в очах. Довге темне волосся, витончені риси. Серце моє стискається. Хто це?

— Блейр, — каже Коул холодно, — познайомся з Емілі. Жінкою, яку я кохаю все своє життя.

Слова падають, як ніж у груди. Я застигаю, ніби мене вдарили. Що він сказав? Його єдине кохання? А я тоді хто? Просто помилка?

— Коул… — шепочу я, голос зраджує мене, тремтить. — Що ти говориш? Я не розумію...

Він не дивиться на мене. Його погляд прикутий тільки до неї.

— Два роки тому ти, Блейр, зіткнулася з  машиною мого брата. Ітан загинув на місці. А Емілі… — його щелепа напружується, — ти зруйнувала їй життя. Прикувала її до цього візка. І тепер ти будеш спокутувати.

Продовження можете знайти на сайті на моїй сторінці. 

https://booknet.ua/book/kohannya-koloru-nenavist-b454737