Іноді після великого розчарування людині особливо потрібне щось своє.

Щось, чого не можуть заборонити дорослі.
Щось, що не залежить від оцінок, дозволів і чужих рішень.

Після зруйнованої мрії про льотне училище Дечо змінився. Він уже не вірив, що старанність обов’язково відкриває двері, і майже перестав бачити сенс у навчанні.

А потім на звичайних сільських танцях він зустрів дівчину із сусіднього села.

Так почалося його перше справжнє юнацьке захоплення.

Без телефонів і повідомлень.
Без можливості написати будь-якої миті.

Лише аркуш паперу, конверт, знайомий почерк — і очікування пошти.

Листи приходили майже через день. Дечо ховав їх від рідних, читав спочатку швидко, ковтаючи рядки, а потім повертався до них знову. Цілу зиму він жив від одного конверта до іншого.

Можливо, це ще не було великим коханням.

Але було першим відчуттям, що після втраченої мрії життя все одно триває. Що попереду можуть бути нові дороги, зустрічі й люди, заради яких хочеться довго добирати правильні слова.

Запрошую до нового розділу книги «ДІЯРІЮШ».

https://booknet.ua/book/dyaryush-shchodennik-dol-b454494

А ви пам’ятаєте часи, коли листа чекали кілька днів, а потім перечитували багато разів?