«дечо дозволу особливо не чекав…»

У «Діяріюші» вже доступний 8 розділ — «Танки, смітник і дорослі домовленості».

Це літо мало б пахнути степом, гарячою травою й овечою вовною. Але поруч із пасовищем був військовий полігон. Танки. Солдати. Сліди гусениць на землі. І хлопець, якому звичайного випасання овець було замало.

Поки отара ховалася від спеки, Дечо знаходив собі інше життя: лазив по танках, знайомився з військовими, приносив їм домашнє вино, помідори, огірки й бринзу — і вчився домовлятися з дорослими на їхній мові.

А ще було міське звалище.

Там, де інші бачили лише сміття, він знаходив пляшки, мідь, металобрухт і можливість заробити власний рубль.

«Він уже знав: якщо хочеш мати власні гроші, доведеться нахилятися там, де інші проходять повз».

Цей розділ — не лише про танки, цигарки «Прима» й хлопчачі пригоди. Він про дитину, яка надто рано зрозуміла ціну грошей, користь домовленостей і просту річ: ніхто не принесе тобі свободу, якщо ти сам не навчишся її здобувати.

Запрошую до читання ❤️
https://booknet.ua/book/dyaryush-shchodennik-dol-b454494

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Тиха Ніч
15.06.2026, 23:08:58

❤️❤️❤️

Інші блоги
Оновлення у книзі Лавандове поле
Продовження книги “Лавандове поле” Вони сіли біля вікна, і Марійка відразу зрозуміла, що Адам не помилився: місце було саме таким, де хотілося затриматися, спостерігати за людьми й збирати дрібні деталі для майбутніх
То чому Альфа повернувся?...
Не буди в ньому звіра Я стиснув кермо, виїжджаючи з її двору. Вовк усередині лютував, вимагаючи повернутися. - Навіть не думай. Вона дівчина Тіма. У відповідь почув гарчання. - Та знаю я, що вона наша пара!
Справжня дружба
Ми повільно блукали вулицями та теревенили про все, що бачили. Перемивали кістки крикливим торговцям, які на кожному кроці гучно рекламували привезені товари. Обговорювали місцеві страви, що готували острівні кухарі
Трохи страшна новинка...
Всіх вітаю в першому за тривалий час блозі! Сьогодні я до вас із новинкою... трохи страшною новинкою) Як і завжди, все почалося із фрази: "Ну, це буде щось коротеньке, цього разу точно". Ага, аякже. Поки продумувала
Звір....
Не буди в ньому звіра Тридцять п'ять років я керував своєю зграєю. Мене боялися, поважали й підкорялися моїм наказам. Я звик контролювати все. Навіть звіра всередині себе. А потім на мій день народження друг привів
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше