Елевонда. Якщо хтось забув, де його місце, потрібно про це нагадати. Або остання частина аристократичних розбіок і завершення спокійних днів героїнь. 

Замість того, щоб зробити реверанси вони просто проігнорували мене. Хотіла вже йти далі, але одна з них зупинила мене. 

– Який жах вона навіть не привіталася  з нами, – скривилася вона, коли зверталася до подруги. 

Я кліпнула, приготувашись до нової сутички, яка точно буде складнішою за дві попередні. І це ж потрібно було, вже б усі разом збиралися, щоб я з ними все обговорила. 

– Справді? Чому ж ви не зробили це першими? – холодно подивилася на неї. 

– Хто ти така, – презирливо посміхнулася та, – щоб я робила реверанс перед тобою. 

– Це елементарна ввічливість, моя леді. Дозвольте дізнатися ваше ім’я? – спокійно поцікавилася я. 

– Тейсора Бернард. 

“Левіде Шендевільни, –почула голос Вієни у своїх думках. – Одна з головних колишніх кандидаток. Будьте обережні.”

Я навіть не подумала б, що вона справді щось зробить. Та здається Вієна й справді хотіла завоювати мою довіру. 

“А ти швидко, моя леді. Дякую за допомогу і приготуйся дивитися цікаву виставу.” – відповіла так само телепатично.  

“Так, поставте її на місце. Вона уже дістала всіх нас за цей час.” 

О, тепер все зрозуміло, вона просто хоче використати мене у тому, що сама не може зробити. Гаразд, лише сьогодні, бо наші бажання збігаються я зроблю це. Помітивши її серед інших в залі я ледь всміхнулася. 

– Що ж Тейсора Бернард, хто ж так погано навчив вас манерам, моя леді? – мій голос звучав спокійно, та у кожному слові вчувалася прихована зневага. 

Саме так я говорила Вієна або Вел. Достатньо, щоб це не було образою, та цілком зрозуміло, що саме це й мається на увазі. 

– Мало того, що у вас погані манери, так ви ще й не змогли дослідити рід майбутньої принцеси і зараз альде–рін, ображаючи мене, ти одночасно з тим образила королівський рід Арде, – відповіла я цим самим повністю, опустивши її і перервавши можливість заперечення.

До цього часу ніхто й справді не говорив, про те хто я насправді, але зараз побачивши перекошені обличчя цих дівчат, моя Тінь Ліка задоволено потерла руки. 

“Чудова робота,– похвалила вона.”

“Я теж так вважаю, – повністю погодилася”

– Як ви можете бути Арде? – вражено поцікавилася вона, а тоді на її обличі з'явилося усвідомлення.  

– Моя мама двоюрідна сестра, Лаванди –Баюнетти і Лілеї, – прошепотіла я, і продовжила з відчуттям тріумфу, – А тепер послухай мене уважно, так як ти образила королівську особу, то тепер тебе чекає покарання. 

– Я розумію вас, мої дорогі леді, –  протягнула я з деяким смутком і співчуттям, наче я повністю розділяю їхній біль і розчарування, – з’явилася нізвідки і забрала місце, яке могло бути у кожної з вас. Чи хотіла я це місце, ось в чому питання?

Всі зачаровано мене слухали і я продовжила. 

–  Не хотіла, мої леді, лорди, –  чесно відповіла я, на мене подивилися здивовано і я старалася запам’ятати їхній вигляд. –  Але я навчилася жити з думкою, що тепер я відношуся до магічного світу, що тепер це мій новий дім, і я вірю що через деякий час ви теж зможете змиритися з думкою, що Анджеліка Ланден ваша майбутня принцеса, –  відповіла я з гідністю завершивши промову. 

Я впоралася. Я змогла сказати усе що хотіла і викликати повагу у інших і натяку не зробивши, що я Арде. 

–  Ти ж не думала, що я забула про тебе, –  мій голос знову просочився отрутою, щойно я заговорила до неї, – Щож твоє покарання буде навчанням в королеви Шендевільни, якщо вже тебе не змогли вдома правильно вивчити. До зустрічі, моя леді, –  я зробила демонстративний реверанс, як нагадування про початок зустрічі, а тоді зовсім тихо прошепотіла. 

Ти ж так хотіла аби якась там простолюдинка тобі вклонилася. Тепер маєш. 

Тейсора хотіла щось сказати та я більше не збиралася витрачати свій час на таку неприємну особу. Я ледве стримала зловтішну усімшку, коли уся її пиха враз спала, вона вся поникла і здавалася наляканою. 

“Справжня сила, моя леді, це коли ви можете знищити ворога не образами, а правильними словами, а ще краще мовчанням. Ось, що значить сила, а ви ведете себе як дитина, яка вважає, що увесь їй світ винен просто через походження. Та світ, на жаль, нікому з нас нічого не винен” 

Вона поникла і довго не знала як відповісти, здається, їй щось дуже хотілося приховати від нас. Вона відвела погляд на вулицю задивившись на вже темне нічне небо, на якому лиш де не де проблискували зірки. 

– Посуха запрошує на свою територію, – і моє відчуття підказувало їй знадобилося багато зусилль, аби сказати це коротке речення без заминки.

– Що!? – наші очі стали великі від здивування. 

Події починали йти кудись зовсім не туди і мене лякало, що нас чекає щось страшне, тому що ми не вірили, що Посуха може влаштувати нам теплий прийом. І як на перемогти,та попри все залишитися самими собою? Хай наші Тіні вбережуть нас!

Прийом закінчився несподівано, а з ним і спокійні дні. Нове завдання чекало на нас. 

Елевонда. Але за що мені найбільше подобається Анджеліка, що серед усіх моїх героїнь вона зберегла свою світлу версію, навіть попри те, що обирає і темряву.