Розділ 1. 2. Знай своє місце

Мій настрій знову покращився і я вирушила до Бенджаміна, та шлях до нього мені перегородили леді. Замість того, щоб зробити реверанси вони просто проігнорували мене. Хотіла вже йти далі, але одна з них зупинила мене. 

– Який жах вона навіть не привіталася  з нами, – скривилася вона, коли зверталася до подруги. 

Я кліпнула, приготувашись до нової сутички, яка точно буде складнішою за дві попередні. І це ж потрібно було, вже б усі разом збиралися, щоб я з ними все обговорила. 

– Справді? Чому ж ви не зробили це першими? – холодно подивилася на неї. 

– Хто ти така, – презирливо посміхнулася та, – щоб я робила реверанс перед тобою. 

Ох же ж ці аристократи, як народилися з діамантовою ложкою і вважають себе вищими за всіх. Так і хотілося сказати їй усе, що про неї думаю, та я вкотре за цей вечір стрималася. 

– Це елементарна ввічливість, моя леді. Дозвольте дізнатися ваше ім’я? – спокійно поцікавилася я. 

– Тейсора Бернард. 

“Левіде Шендевільни, –почула голос Вієни у своїх думках. – Одна з головних колишніх кандидаток. Будьте обережні.”

Я навіть не подумала б, що вона справді щось зробить. Та здається Вієна й справді хотіла завоювати мою довіру. 

“А ти швидко, моя леді. Дякую за допомогу і приготуйся дивитися цікаву виставу.” – відповіла так само телепатично.  

“Так, поставте її на місце. Вона уже дістала всіх нас за цей час.” 

О, тепер все зрозуміло, вона просто хоче використати мене у тому, що сама не може зробити. Гаразд, лише сьогодні, бо наші бажання збігаються я зроблю це. Помітивши її серед інших в залі я ледь всміхнулася. 

– Тоді я буду ще більш рада це зробити, – телепатичний зв’язок перервався.  

– Що ж Тейсора Бернард, хто ж так погано навчив вас манерам, моя леді? – мій голос звучав спокійно, та у кожному слові вчувалася прихована зневага. 

Саме так я говорила Вієна або Вел. Достатньо, щоб це не було образою, та цілком зрозуміло, що саме це й мається на увазі. 

– У мене чудові манери, але коли це аристократи кланялися простолюдинкам, – презирливо оглянула мене, навіть не приховуючи своїх справжніх думок і якщо інша на її місці образилася, то точно не я. – Ви ніхто, і вкрала те що їй не належить. 

Всі обернулися до нас, щоб подивитися на події. Бен подивився на мене з теплою посмішкою, наче показуючи, що він зі мною. Я кивнула, кажучи що справлюсь. 

– Мало того, що у вас погані манери, так ви ще й не змогли дослідити рід майбутньої принцеси і зараз альде–рін, ображаючи мене, ти одночасно з тим образила королівський рід Арде, – відповіла я цим самим повністю, опустивши її і перервавши можливість заперечення.

До цього часу ніхто й справді не говорив, про те хто я насправді, але зараз побачивши перекошені обличчя цих дівчат, моя Тінь Ліка задоволено потерла руки. 

“Чудова робота,– похвалила вона.”

“Я теж так вважаю, – повністю погодилася”

– Як ви можете бути Арде? – вражено поцікавилася вона, а тоді на її обличі з'явилося усвідомлення.  

– Моя мама двоюрідна сестра, Лаванди –Баюнетти і Лілеї, – прошепотіла я, і продовжила з відчуттям тріумфу, – А тепер послухай мене уважно, так як ти образила королівську особу, то тепер тебе чекає покарання. 

– І його назначить моя невістка, – холодно сказала Тефлія, яка тільки що підійшла. 

– Дякую за надану честь, – зробила реверанс і повернулася до тепер вже наляканої Тейсори. 

–  Пройдіть за мною, моя леді, – я не усміхалася переможно, та можна було здогадатися, що відчувала. 

Направилася до платформи, щоб виголосити оголошення і вже коли майже дійшла зрозуміла, що сталося щось не те. В дельту, я не мала згадувати своє походження через якусь ідіотку. І що тепер робити, як виправити ситуацію. 

Наївно подивилася на вхід, наче сподіваючись, що зараз знову зайде Лія де Ліра і врятує нас як тоді, але надії були марні. Ясно, прийдеться пережити цей вечір ще раз пізніше або якось зараз виправити ситуацію. Якби це чуло менше людей було б набагато простіше. Тепер відступати немає куди. 

Потрібно сказати чудову промову, яка зможе або врятувати мене або закопати. Невже Тефлія досі перевіряла мене. 

– Ми віримо в тебе, – почула її голос, і це надало сили, отже, просто хвилювалася. 

– Всі ви знаєте мене як Анджеліку Ланден і тому як вам невідомий цей рід ви могли зробити хибні висновки, що я лише простолюдинка. Певна, такі думки виникали в багатьох благородних леді,  –  почала виголошувати свою промову я, поступово усі погляди спрямовувалися на мене, а я продовжувала імпровізувати. – Я не буду оголошувати про своє справжнє походження, залишу це здогадуватися вам самим. Та ви повинні знати навіть без нього жодні ваші слова не змусять мене розплакатися і піти. Я не сходжу зі шляху, який обрала, –  заявила я твердо.

 Усі подивилися на мене інакше, наче перед ними стояла не якась там дівчина, яка нещодавно стала повнолітньою, а самодостатня особистість. Здається, тепер до усіх цих снобів нарешті дійшло, що образити мене не так легко. 

– Я розумію вас, мої дорогі леді, –  протягнула я з деяким смутком і співчуттям, наче я повністю розділяю їхній біль і розчарування, – з’явилася нізвідки і забрала місце, яке могло бути у кожної з вас. Чи хотіла я це місце, ось в чому питання?

Всі зачаровано мене слухали і я продовжила. 

–  Не хотіла, мої леді, лорди, –  чесно відповіла я, на мене подивилися здивовано і я старалася запам’ятати їхній вигляд. –  Але я навчилася жити з думкою, що тепер я відношуся до магічного світу, що тепер це мій новий дім, і я вірю що через деякий час ви теж зможете змиритися з думкою, що Анджеліка Ланден ваша майбутня принцеса, –  відповіла я з гідністю завершивши промову. 

Я впоралася. Я змогла сказати усе що хотіла і викликати повагу у інших і натяку не зробивши, що я Арде. 

Пролунали спочатку поодинокі оплески, а потім їх ставало все більше.