Елевонда. А в цій частині розділу починаються аристократичні розбірки. Офіційно ж всі вважають Анджеліку простолюдинкою, яка вийде заміж за принца лише через обраність. Хоча насправді їй не треба, ані перше, ані друге. Тож тепер Анджеліці доведеться особисто зустрітися з тими, хто вже давно склав про неї власну думку. І навряд чи ця зустріч буде приємною.

Як я й прорахувала зовсім скоро двері прочинилися і пройшли три дівчини. Одна білявка у надто розкішній сукні. Інші дві були її свитою і блякли на її фоні, хоч і так мали непримітну зовнішність. 

– Вітання Анджеліко Ланден. Моє ім’я Вієна Дефельрі, – вона присіла в шанобливому реверансі, її тон виражав вдавану повагу, та я знала, що усмішка її насправді сповнена прихованого презирства. 

– Леді Аманда Тефер і Сара Лоте, – представилися, зробивши ще глибший реверанс. 

І я помітила, що вони виглядають так, наче налякані. Але невже у них викликаю страх я, а не Вієна. 

– Вітання, – мені дозволялося не вставати, та й саме вони ввірвалися у мій особистий простір, тож я лише ледь схилила голову. 

– Що ж, дозвольте сісти? – запитала вона більш доброзичливо. 

– О, звичайно. Сьогодні прекрасний захід сонця, – усміхнулася я, здається розмова почала потроху складатися і лід між нами зникав. 

– Так, неймовірно! – погодилася вона зі щирим захопленням. 

Деякий час ми сиділи і дивилися на небо. Ніхто нічого не говорив, наче боявся порушити цю прекрасну мить. Я ж скористалася цим ще й для того, щоб прочитати їхні аури. Дивно, може вони й справді нормальні? Та я знала з такими людьми не можна втрачати пильність, навіть, якщо вам усім подобається захід сонця. 

– Ми б хотіли запропонувати вам нашу дружбу, – коли останні промені сонця зникли і небо стало повністю темним, Вієна знову глянула на мене і цього разу у ній щось змінилося, – не впевнена, що ви знайте багато аристократів, тому що почали з верху, – на мить її посмішка стала зневажливою. 

– Це все через обраність, – втомлено зітхнула. 

І ні, я не хотіла виправдатися, просто констатувала факт. 

– І яка мені буде з цього користь, левіде Дефельрі? – спитала згодом ледь зацікавлено. 

– Ми допоможемо вам влитися в наше суспільство. 

Я дзвінко розсміялася з її слів. 

– О моя леді, ви впевнені, що саме це те що мені потрібно? – запитала з легкою насмішкою і недовірою. 

– Моя леді, ви ж самі натякнули на мої стосунки з владою. То ж ти справді вважаєш, що людину, яка знайома з королевами цієї країни, зацікавить щось таке незначне, альде–рін, – я говорила це тихо майже шепотом і вона здригнулася. 

На балконі повіяло холодом і я краще закуталася в піджак Бена. Пора з цим завершувати, а то такими темпами і захворіти можна. 

– Як шкода, що ви і ваша дорога подруга це якісь звичайні чарівниці, які забули своє місце, – роздратовано кинула вона і продовжила уже зовсім іншим діловим тоном, – я знаю, що ви й самі можете справитися і все ж у мене є одна пропозиція. 

Я знову втомлено зітхнула. 

 – Якщо це знову буде щось не варте моєї уваги, можеш і не починати, – я навіть підвелася зі свого місця, бо ця ситуація мені набридала. 

– Ні, я можу інформувати вас про те, що буде відбуватися в нашому колі, ви будете знати все про всіх, – сказала вона, покликавши мене. 

– Нарешті щось цікаве, – обернулася до неї і подивилася з недовірою, – але леді Вієно, ви справді це робите з добрими намірами. 

– Я знаю тих, хто були кандидатками до вас і жодну з них я не хотіла бачити на місці нашої принцеси, – відповіла вона і очі її засвітилися якимись незрозумілими емоціями. 

Таке зізнання на мить заставило мене здивуватися і я ледь втримала емоції. Повірити лише, невже вона справді…можливо я помилилася від самого початку? 

– Тоді ви не проти мене? – і хоч в аристократів прийнято довго ходити навколо кола, та мені потрібно було почути справжню відповідь, а інакшого способу як збити з пантелику я не знала. 

Якщо вони думають, що я втратила пильність, то вони помиляються. Жодні слова не здатні цього зробити. Вони злякано завмерли. 

– Дозвольте відкланятися, – тихо сказала Вієна, схиляючись у прощальному реверансі. 

– Авжеж, мої леді, авжеж, – співучим знущальним тоном відповіла я. 

Вони синхронно зробили реверанс і поспішили вийти вслід за Вієною. Цікаві персонажі, нічого не скажеш і головне я так і не зрозуміла скільки правди вони сказали, а скільки обману.

Інцидент, який стався коли я вийшла в зал був дуже смішний і дитячий. Одна чорнява дівчина, наче випадково розлила на мене келих з вином і я ледь стрималася, щоб не розсміятися вголос, особливо після її слів.  

– Вибачте, це випадково, вибачте мене, – соловейком проспівала вона, хоч її очі виражали насмішку. 

– Нічого страшного, моя леді, у нас є магія, тому мить і все добре, – запевнила я і на превеликий жаль цієї недолиходійки ніяк не відреагувала. 

Серйозно, це ж найголовніше кліше, а я люблю оригінальність. 

– Дозвольте я вам допоможу, – запропонувала вона і вже підняла руку, та я зупинила. 

– О що ви? – і сказавши чари я знову повернула сукні її першочерговий вигляд. – Ви ні в чому не винні переді мною, – мило посміхнулася. 

Який чудовий світ, коли у ньому є магія, а потім ця дівчина сказала те від чого я заціпеніла. 

– Ти не заслуговуєш на принца Бенджаміна. 

Я відступила до стіни, щоб нас бачило менше людей і приготувалася до чергових нападок. Так і хотілося прокричати на всю цю залу, що я в курсі цього, а за останні роки вже й напам'ять встигла вивчити. 

Коли вже вони зрозуміють один важливий факт стихійна пара принца Бенджаміна – Анджеліка Ланден і його не можливо змінити. Чому аристократи різко забуваю як усе влаштовано у магічному світі! 

Але я змушена була мовчати. 

– Ти знаєш, що я можу передбачати майбутнє, – таємниче посміхнулася.– тож назви своє ім'я і я перевірю, чи правду тобі сказали?

Вона на мить змовкла, а тоді тихо сказала. 

– Еліна Ефлорі Вельден.  

– Та сама Ефлорі, – здивовано вигукнула я. – Ти ж та сама хто приймала у нас завдання! – додала, коли вона не зрозуміла про що я. 

Кілька хвилин ми дивилися як ті самі знайомі, які давно не бачилися, а тепер не знають чи їм привітатися, чи просто зробити вигляд, що не впізнали одна одну.  

– Ох, вибач, що не зрозуміла одразу, – знітилася вона. 

– Дякую вам, ви будете прекрасною королевою, Анджеліко. Моя родина підтримає вас, – сказала вона і цього разу присіла переді мною в реверансі, висловлюючи свою повагу. 

– Це велика честь для мене, моя леді, – я зробила теж саме. 

– Це нічого порівняно з тим, що ви забрали у мене хибні надії. 

– Яка чудова випадковість, – підморгнула їй, показавши, що одразу знала про її план. 

Вона подивилася на мене з недовірою, а тоді ледь розсміялася. 

– То ви від самого початку знали про мій план. 

Ось так називається, можна зустрітися ворогами, а розійтися як подруги. Ми ще й як виявилося були майже одного віку, тому Еліна обіцяла надіслати запрошення на чаювання у своєму родинному маєтку. От лише ніяк не могла пригадати до кого ж належить рід Вельден? 

Елевонда. Але це тільки перша частина в наступній Анджеліка зустріне вже справді ту, яка її ненавидить. 

Телеграм канал 

Тік ток