Розділ. 1.1. Вороги чи союзниці?

Я демонстративно повільно пішла до балкону, і сівши на лавку почала чекати. Вдихнула чисте  прохолодне повітря, скинула взуття, промасажувавши ноги, взула назад. Тут не можна бути босоніж, інакше будуть зайві проблеми. 

Як я й прорахувала зовсім скоро двері прочинилися і пройшли три дівчини. Одна білявка у надто розкішній сукні. Інші дві були її свитою і блякли на її фоні, хоч і так мали непримітну зовнішність. 

– Вітання Анджеліко Ланден. Моє ім’я Вієна Дефельрі, – вона присіла в шанобливому реверансі, її тон виражав вдавану повагу, та я знала, що усмішка її насправді сповнена прихованого презирства. 

– Леді Аманда Тефер і Сара Лоте, – представилися, зробивши ще глибший реверанс. 

І я помітила, що вони виглядають так, наче налякані. Але невже у них викликаю страх я, а не Вієна. 

– Вітання, – мені дозволялося не вставати, та й саме вони ввірвалися у мій особистий простір, тож я лише ледь схилила голову. 

“Посмішка це найкраща зброя, – ось що сказала Вел.”  

І стала чекати на наступні дії Вієни. Також паралельно згадувала до кого саме вони відносяться. Адже кожна аристократична сім'я в Енстрагральті прикріплена до конкретного королівського дому.  І якби я не старалася це вивчити усе одно інколи плуталася.  

– Ви левіде королеви Тефлії. Рада познайомитися з вами, – відповіла через хвильку згадавши хто вони. 

У майбутньому вони стануть моїми підданими, тож потрібно бути надзвичайно обережною, щоб не програти. 

– Ви чудово ознайомлені, Хаседо Анджеліко, – сказала вона і на мить у її посмішці промайнуло схвалення. 

– Лімерті тадже феррі. ( мені приємно, що ви назвали мене чарівницею) 

– Доне. Що ж, дозвольте сісти? – запитала вона більш доброзичливо. 

– О, звичайно. Сьогодні прекрасний захід сонця, – усміхнулася я, здається розмова почала потроху складатися і лід між нами зникав. 

– Так, неймовірно! – погодилася вона зі щирим захопленням. 

Деякий час ми сиділи і дивилися на небо. Ніхто нічого не говорив, наче боявся порушити цю прекрасну мить. Я ж скористалася цим ще й для того, щоб прочитати їхні аури. Дивно, може вони й справді нормальні? Та я знала з такими людьми не можна втрачати пильність, навіть, якщо вам усім подобається захід сонця. 

– Ми б хотіли запропонувати вам нашу дружбу, – коли останні промені сонця зникли і небо стало повністю темним, Вієна знову глянула на мене і цього разу у ній щось змінилося, – не впевнена, що ви знайте багато аристократів, тому що почали з верху, – на мить її посмішка стала зневажливою. 

– Це все через обраність, – втомлено зітхнула. 

І ні, я не хотіла виправдатися, просто констатувала факт. 

– І яка мені буде з цього користь, левіде Дефельрі? – спитала згодом ледь зацікавлено. 

– Ми допоможемо вам влитися в наше суспільство. 

Я дзвінко розсміялася з її слів. 

– О моя леді, ви впевнені, що саме це те що мені потрібно? – запитала з легкою насмішкою і недовірою. 

– Даруйте, – здивовано подивилася вона. 

– Моя леді, ви ж самі натякнули на мої стосунки з владою. То ж ти справді вважаєш, що людину, яка знайома з королевами цієї країни, зацікавить щось таке незначне, альде–рін, – я говорила це тихо майже шепотом і вона здригнулася. 

На балконі повіяло холодом і я краще закуталася в піджак Бена. Пора з цим завершувати, а то такими темпами і захворіти можна. 

– Як шкода, що ви і ваша дорога подруга це якісь звичайні чарівниці, які забули своє місце, – роздратовано кинула вона і продовжила уже зовсім іншим діловим тоном, – я знаю, що ви й самі можете справитися і все ж у мене є одна пропозиція. 

Я знову втомлено зітхнула. 

– Якщо це знову буде щось не варте моєї уваги, можеш і не починати, – я навіть підвелася зі свого місця, бо ця ситуація мені набридала. 

– Ні, я можу інформувати вас про те, що буде відбуватися в нашому колі, ви будете знати все про всіх, – сказала вона, покликавши мене. 

– Нарешті щось цікаве, – обернулася до неї і подивилася з недовірою, – але леді Вієно, ви справді це робите з добрими намірами. 

– Я знаю тих, хто були кандидатками до вас і жодну з них я не хотіла бачити на місці нашої принцеси, – відповіла вона і очі її засвітилися якимись незрозумілими емоціями. 

Таке зізнання на мить заставило мене здивуватися і я ледь втримала емоції. Повірити лише, невже вона справді…можливо я помилилася від самого початку? 

– Тоді ви не проти мене? – і хоч в аристократів прийнято довго ходити навколо кола, та мені потрібно було почути справжню відповідь, а інакшого способу як збити з пантелику я не знала. 

Вона здивовано подивилася на мене, а тоді не відводячи погляду відповіла.

– Не зовсім, адже ви чужинка, яка з'явилася нізвідки. Та у цьому ваша перевага, – вона говорила повільно як людина, яка не звикла чесно висловлювати свою думку і зараз підбирає правильні слова на ходу. 

Я не квапила, навіть забула про холод балкону, наскільки було цікаво дізнатися правду. 

– За вами цікавіше спостерігати, бо не знаєш чого очікувати. Наші аристократки вивчили одна одну за ці роки цілком і повністю, тому продовжуйте йти власним шляхом. Ми будем на вашому боці. 

І чомусь мені так і здавалося наче у кінці цього речення варто поставити три крапки і продовжити його як, поки ти будеш нам цікава. Я їм що мавпочка в зоопарку. Я дракониця і ще й скорпіон, а вони мене тут хочуть в клітку посадити. 

Та зовні я ніяк не виказала своє роздратування, лиш відповіла з легкою усмішкою, яку навчилася в Ели. 

– Дякую вам за відповідь, леді Вієно, – кивнула я. 

–  Будьте обережні з Еланою, – тихо сказала Сара, коли я вже збиралася вийти.  

Я запитально глянула на неї, дивуючись тому факту, що уперше за весь час вона взагалі вимовила хоч слово. 

– Саме вона була головною кандидаткою, – продовжила Аманда. 

Чому відчуття наче на мене хочуть наслати чари. Може у них магія голосу, але ж така є лише в сирен.