Друзі, я довго вагалася, чи варто публікувати цю книгу.

Бо «Власна гравітація» — це не легка історія. Не розважальна фантастика “на вечір”. Не космічна пригода, де все можна сховати за вигаданими назвами, іншими планетами й далекими орбітами.

Так, формально це фантастика.

Десь у паралельному всесвіті є маленька планета Оріяна. Вона живе своїм життям, має свою мову, пам’ять, міста, порти, дороги, людей. Поруч — велика, холодна й багата на ресурси планета Холодар, яка колись була заслоном на краю світу, а з часом вирішила, що має право “повернути” Оріяну в свою орбіту.

Холодар називає напад — гармонізацією.

Колони — миротворчим супроводом.

Фільтраційні пункти — центрами перевірки.

Викрадення дітей — тимчасовим захистом.

А брехню — історично коректною рамкою.

Але Оріяна не падає.

Ця книга для мене важка.

Я дуже хвилююся, як вона сприйматиметься. Чи не надто боляче. Чи не надто гостро. Чи вийшло передати головне: не тільки жах війни, а й те, як звичайні люди тримають світ, коли він розсипається.

Я хотіла щоб читач відчув: це не просто про далекі планети. Це про пам’ять, зраду, спротив, викрадених дітей, переписану історію, мости, які вважалися неуразливими, і людей, які виходять перед важкою технікою з голими руками.

Буду дуже вдячна за ваші думки.

Для мене ця книга — про дуже болюче.

Про маленьку планету, яку вважали слабкою.

Про імперію, яка думала, що розмір — це сила.

І про гравітацію, яку не можна знищити, бо вона тримається не на флоті, не на залізі й не на ресурсах.

Вона тримається на людях.

Запрошую до читання «Власної гравітації».

І дуже чекаю ваших відгуків.

https://booknet.ua/book/vlasna-gravtacya-b454552