Давненько щось я про них не нагадувала!

Кет сиділа за столиком навпроти Любомира і розмішувала пінку у своєму лате довше, ніж варто було. 

— Скажу прямо, — вона нарешті наважилася, — я знаю, що ти не людина. То хто ти насправді? 

— Я й сам не до кінця розумію... — він подивився їй прямо в очі. — Знаю, що моя мати — людина, але... — Любомир зробив паузу, сьорбнувши американо. — Швидкість, сила, навіть регенерація — інші. Я буквально чую, як пульсує твоя кров. 

— Хочеш її скуштувати? — прямо запитала дівчина. 

Любомир помовчав. 

— Хочу, — коротко відповів він. 

Як вони взагалі докотилися до прямолнійної розмови читати тут

"Кет. Вальс крові"