Привіт, мої любі читачі!

Сьогодні я хочу поговорити з вами відверто і зазирнути за лаштунки образу, який зазвичай викликає найбільше суперечок. Поговоримо про головного героя «Вовчої відьми» - про Тео.

Давайте чесно: сучасний книжковий світ перенасичений двома крайнощами. З одного боку — ідеальні «хлопчики-зайчики», які готові виконувати будь-яку забаганку героїні ще до того, як вона про це подумає. Вони правильні, передбачувані й… нудні. З іншого боку - токсичні аб'юзери з цинічними репліками на кшталт «ти на моєму повідку», які заповнюють сторінки дешевим пафосом.

Коли я створювала Тео, я знала одне: жодного з цих шаблонів у моїй книзі не буде.

Тео - це поранений хижак. Він байстрюк князя-правителя Срібнолісся. Людина (чи радше вовк), яку з дванадцяти років ламали через коліно, кидали на розтерзання дикій зграї та виховували в жорстоких традиціях Ордену як безжальну маріонетку для найбрудніших місій. Його перша й головна навичка - ігнорувати біль. Не лише фізичний, а й ментальний. Він звик повністю контролювати ситуацію, прораховувати кожен крок і нікому, абсолютно нікому не довіряти.

І ось цей монолітний, загартований зрадами прагматик зіштовхується із Соломією. З дівчиною, чий ментальний щит вовчої відьми він не може пробити своїм гіпнозом. З жінкою, яка замість того, щоб тремтіти від страху, вдягає маску беззахисної ляльки й філігранно б'є його шприцом у шию у відповідь на обман.

Тео не вміє любити «правильно». Його потяг до Мії - це первісна біологія, інстинкт пари, який він спочатку гарячково намагається списати на звичайну реакцію на відьму. Його правота в багатьох речах очевидна, але його методи - це методи хижака. І коли Мія розбиває його ілюзію контролю й зникає, залишаючи його з порожніми руками, для Тео починається зовсім інша школа виживання. Школа, де брутальному вовку доведеться зрозуміти: сильна жінка не підкорюється силі. Її повагу можна лише заслужити.

Попереду на Тео чекає важка трансформація. Його минуле наздожене його, і повернення у свій світ буде кривавим і складним. Але саме цим він мені й подобається. Він справжній. Він робить помилки, він уміє ковтати образи, коли розуміє, що не правий, і він готовий платити за свої вчинки.

А тепер мені дико цікаво почути вашу думку в коментарях:

• Які герої вам ближчі - ідеальні та правильні «зайчики», чи складні чоловіки з темним минулим, яким доводиться вчитися поваги з нуля?
• Як ви гадаєте, чи зможе такий запеклий контролер, як Тео, врешті-решт добровільно прийняти правила гри сильної відьми?

Діліться думками, я все читаю! І не забувайте ставити зірочки книзі, якщо вам подобається наше протистояння характерів.