Вітаю всіх моїх читачів!

Свіженька глава "Спокуси" готова до прочитання)

Фрагмент:

Навколо — лише непроглядна темінь, густа й важка, наче оксамит. Єдиний орієнтир — кволе пасмо світла десь попереду, що обіцяє порятунок, до якого я ніяк не можу дійти.

Раптом простір стискається. Чиїсь руки, важкі й беззаперечно владні, замикаються навколо моєї талії.  Мій мозок кричить про небезпеку, але тіло... тіло зраджує мене, розслабляючись у полоні цієї сили. Безпека? Чи просто ілюзія перед падінням у прірву?

Повітря стає густим від його парфумів: терпкий сандал, що змішується з гірким бергамотом. Аромат, який пахне грошима і гріхом і впевненістю. Я намагаюся вирватися, змінити напрямок, але він лише міцніше втискає мене в себе, змушуючи відчути його кожен напружений м’яз.

— Не намагайся тікати, — хрипкий шепіт обпалює вухо, пронизуючи до самих кісток. — Я буду тінню за твоїми плечима. Я змушу кожну твою клітину благати про мою присутність. Крижана леді нарешті розтане, і ми обидва знаємо, що тобі це сподобається. Хіба це не прекрасно?

Слова б'ють набагато болючіше за фізичну силу. «Ні! Ні! Ні!» — протестує розум, але голос застряє в горлі.

Його рука різко переміщується вгору, пальці замикаються на моїй шиї — не для того, щоб задушити, а щоб показати, кому належить контроль. Я панічно ковтаю повітря, відчуваючи, як електричний розряд прошиває хребет.