Я проросту, як первоцвіт

Я проросту ......... — моя нова новела, яка вже готова зустрітися з вами. ?

Бувають тексти, які пишеш не ти. Бувають тексти, які пишуться крізь тебе — через біль, заціпеніння, а потім — через неймовірне, палке полегшення. Ця історія саме така.

Це історія про жінку, яку крок за кроком, маніпуляція за маніпуляцією позбавляли власного «Я».

Про те, як можна стати нічим і ніким у... власному домі, ходячи навшпиньки та замираючи від страху на порозі, наче злодійка.

Про те, як кохання, що мало дарувати крила, перетворюється на затишну, охайну камеру тортур.

Кажуть, напередодні весни крига найтовстіша. Коли біль від розчарування став нестерпним, вона стояла в черзі в аптеці на околиці міста з однією думкою: «Нехай усе просто закінчиться». Але раптові слова незнайомки: «Ніщо і ніхто не варте такої ціни» — стали наказом жити.

Про що ця книга?

• Про втечу: босоніж на нічне шосе, крізь сирий березневий вітер, з одним лише паспортом у руці.

• Про зцілення: крізь дотики до прохолодної весняної землі, яка дихає, крізь затишне потріскування печі та аромат гарячої хлібної скоринки, що пахне безпекою.

• Про боротьбу: про сутужну, виснажливу юридичну війну за власні стіни й право викреслити тирана зі свого всесвіту.

• Про повернення: додому і до самої себе.

Ця новела — не про жертву. Вона про переможницю. Про те, що навіть після найлютішої моральної зими, коли здається, що всередині випалена пустеля, ми здатні прорости. Наче перший підсніжник, що наважився пробити кригу.

Я вклала в ці сторінки стільки світла, запаху лаванди, свіжої випічки та свободи, скільки змогла. І сьогодні я ділюся цим із вами.

? Читати новелу можна тут 

Буду безмежно вдячна за ваші збереження, репости та перші відгуки. Для мене це надважливо. Обійміть себе і пам'ятайте: ви не одні у цьому світі. Ви обов'язково проростете. ✨