Вітаю вас, шановні читачі.

Сьогодні на вас чекає дуже нетипова рецензія на твір “Полуничка” автора Іванка Сокіл

Рецензія буде дуже нестандарта і по рівню та кількості дисклеймерів, гадаю, ви це вже зрозуміли. Рецензія спойлерна, але повірте мені, краще вже так цю рецензію прочитати, а не уникати тих спойлерів. Я розіб’ю її на розділи, щоб зручно було читати кожному і текст не зливався у суцільне простирадло.

*Розділ з дисклеймерами*

Ця рецензія стосується виключно твору “Полуничка” і аж ніяк не чіпляє інші книги автора. Я не читав інших книг, тому судити про них не маю права.

Ця рецензія стосується виключно твору і жодним чином не чіпляє самого автора. У цій рецензії я кажу виключно про героїв твору і усі емоції націлені лише на них. Сам автор може бути гарною людиною. І хоч я не знаю, чому він зробив таку історію, але я не буду переходити на особистості.

Ця рецензія несе виключно емоції та суб’єктивну думку автора. Усі заклики та інші речі стосуються виключно героїв твору і аж ніяк не чіпляють автора чи когось іншого.

Дозвіл на публікацію цієї рецензії я отримав. Тому, шановна модерація, усе зі згодою автора твору.

*Передмова*

Перед тим як почати, я вважаю доречним сказати, що в нашому НЕ_ідеальному світі усе є пропагандою. Якщо хтось стоїть на зупинці і палить цигарку чи п’є пиво - це пропаганда паління та пива. Якщо хтось, при виході з транспорту подає руку дамі, щоб та не впала на своїх підборах - це пропаганда ввічливості. Кіно - це пропаганда, музика - це пропаганда, газети - це також пропаганда.

Як ви розумієте, література не стала виключенням! І як модно казати, що “книжки - це просто розвага, і тут усе вигадане та не реальне, не як в житті!”. То можна погодитись з тим, що тут усе вигадане і не реальне (здебільшого, я розумію, що є документальні книги чи книги по реальним подіям\істотам). Але от з тим, що це “просто розвага” погодитися складно.

По-перше, книги можуть викликати цілком реальні емоції та стани. Я не думаю, що хтось буде сперечатися з цим, але якщо вже хто буде, я знайшов докази. 

(малюнки клікабельні. Лінка на документ)

По-друге, художня література цілком може спонукати до розвитку певних поглядів, а також їхньому вдосконаленю.

(Зображення клікабельне і також веде на документ)

Тож книжки, це не просто “А та по приколу, нічого такого! Що по кайфам та й роблю, фарту масті!”.

І це я кажу для того, аби підкреслити усю серйозність нашої авторської праці! Хоч у вас 1 підписник, хоч 1 мільйон. Автор - створює пропаганду. Якою б вона не була.

Навіть безглузда алогічна непослідовна дурна історія з пласкими персонажами - також пропаганда. Просто неякісна. Тому я вважаю, що ми, як автори, як ті, хто створює пропаганду, маємо якщо не нести відповідальність за те, що ми створюємо, то хоча б морально піклуватися про те, що ми робимо!

І розглядаємий твір, я хочу підкреслити, навіть немає тегу 18+! Тобто чисто теоретично, це може зайти прочитати дитина! (А вони на БН є, щоб ви не думали! Дітям важко знайти гроші на різні книги, тож вони часто користуються подібними самовидавництвами, де ще й можна різні фанфіки почитати!). 

*Жанр*

Букнет бачив багато і бачить багато різних історій на тему “короткий любовний роман”. В нас є і ті самі Альфи, де чоловіки - неймовірний і недосяжний образ “усього того, що бажає жінка”. В нас є і зворотні історії, де є умовна “турбо-мілфа” яка знаходить “молодого жеребця”. Є, звичайно, історії і про зраду, де чоловік чи дружина - ходить “наліво” й розбиває сім’ї, створюючи нові, не побоюся цього слова, злочинні союзи. (але про це далі).

І от затравка для цих історій на Букнеті різна. Тут є і історії про замухришек-дружин, що більше схожі на поліна, ніж на жінок. Є сюжети з натуральними скуфами, які приходять після роботи і грають в танчики. Чи взагалі безробітні й ліниві чоловіки - такі також є.

І саме в таких сім’ях головний герой (жінка чи чоловік) страждають, шукаючи “на стороні” щось краще.

Бувають, звичайно, також історії, де сім’я одна - з того, чи іншого боку. Ну типу чоловік з замухришкою і самотня жінка. І тут руйнується лише 1 сім’я, сім’я того самого чоловіка, ну я гадаю, що це зрозуміло. Є також історії навпаки, де дружина зі скуфом і, умовно, самотній Альфа. Такі також є. І тут, за аналогією, руйнується сім’я жінки. Гадаю зрозуміло…

Бували також історії, що романтизували злочинців. Бандити, боси мафії, глави картелів і звичайні бандоси а-ля “Я рівний пацик з 90тих, кримінальний авторитет, йопта!”.

Але що там у Полуничці?

*Початок*

Сюжет починається з того, що головним героєм цієї історії виступає жінка. Жінка, що має чоловіка й дитину. Жінка, яка дуже сильно, скажу по-простому, задовбалась від рутини.

Це прямо так і сказано в тексті: 

Тобто в нас мама, чоловік і двоє дітей.

І історія показує, що мама задовбалась. А якщо задовбалась мама - задовбаються й усі інші. Це також прямо сказано в тексті. 

І зрозуміло, що жінка ця хотіла відпочити. Просто нормально побути людиною, щоб трохи прийти до себе, й пригадати, хто ти взагалі такий. Це абсолютно нормальна тема. Я не одружений (нажаль) в мене немає дітей, але я чудово усвідомлюю та розумію, як сильно може бити рутина. Особливо у матері, особливо в сім’ї. Це нормально.

Йдемо далі. 

*Ідея*

І ось наступає момент, де жінка не витримує. 

І окей, побути на самоті з собою, в тиші - це цілком нормальна природна потреба людини. Особливо такої важливої людини, як матері. 

*Старий знайомий*

Там, на морі, жінка знаходить дешевий бар. І саме в ньому вона зустрічає його. 

І здавалося, старе кохання, що двічі кинуло її без пояснень. Але тепер вони обоє з сім’ями та з купою обов’язків. Ось так от буває!

Вони поговорили ні про що трохи. Звичайно, а які можуть бути розмови з тим, хто ДВІЧІ кинув тебе через *** і залишив на самоті без пояснень? Козел - він і в Африці козел.

Виходить завелика рецензія, продовжу у іншому блозі. 
Оновлю потім цей блог, щоб додати сюди лінку другої частини. 

Або шукайте на моїй сторінці. Не маленькі.

ось 2га частина