До нього тут два небезпечних відьмака підійшло, а Даромир ще намагається жартувати)))

Один із чоловіків одразу підняв руку, зупиняючи мене, і зробив крок вперед.

— Треба поговорити.

Мені це не сподобалося. Дуже. Нормальні люди не чекали магів у темних провулках біля закинутих складів. А ще від них тягнуло темною магією — слабко, але достатньо, щоб я відчув знайомий присмак небезпеки. Я майже не відчував на запах звичайну магію, але темну відчував добре — побічна дія прокляття. Темна, демонічна магія пахла надто солодко, з нотками паленого цукру — оманливо приємний аромат.

— Про що? — холодно кинув я, не опускаючи руки.

Чоловік криво всміхнувся.

— Про онучку Ворона.

Всередині все похололо. Я до останнього переконував себе, що Квітославу не помітили. Що її сила ще надто слабка, щоб привертати увагу темних відьмаків. Що в мене буде хоча б трохи часу навчити її захищатися. Даремно. Вони вже знали. Я силою волі втримав нейтральний вираз обличчя й лише насмішкувато вигнув брову.

— Якого ще ворона? Вас пташечки цікавлять, хлопці? То я не орнітолог.

Читати: "Квітка для проклятого" 

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨Інстаграм

✨ТікТок