— Ви щось хотіли? — спитав він спокійно.

Я відштовхнулася від стіни й підійшла ближче.

Сніг тихо хрустів під чоботами.

— Так.

Я дістала футляр.

І вперше за довгий час раптом занервувала.

Дуже.

Бо це більше не було фліртом чи дурними жартами.

Це було справжнє.

Ейлар глянув на коробочку в моїх руках і одразу напружився.

— Ліарет…

— Спочатку подивися.

Він неохоче взяв футляр.

Його пальці ковзнули по моїх, і мене, як завжди, прошило струмом.

Трясця.

Він відкрив кришку.

І завмер.

Я побачила, як змінився його погляд.

Як напружилася щелепа.

— Це королівська реліквія, — тихо сказав він.

— Мгм.

— Ти не повинна дарувати мені таке.

— А я вже подарувала.

Він різко підняв очі.

Сніг танув на його віях.

— Навіщо?...

"Навіть ельфійки хочуть заміж"