— Добрий вечір, оце несподіванка, - лунає чоловічий голос і із-за моєї спини з'являється чоловік з молодою дівчиною. - Давиде, радий тебе бачити.

— Максиме Васильовичу, вітаю, - чоловіки потискають один одному руки. - Доля нас сама зводить.

— Сьогодні я відпочиваю, - чоловік обіймає дівчину за талію. - Зустрінемось завтра, як і домовлялись. Я бачу і ви розважаєтесь, - зиркає на мене.

— О, це моя помічниця, Єва, - киває Давид.

— Маєш гарний смак, - погляд його стає масним, зацікавленим і від цього спиною біжить неприємний холодок. - Завтра познайомимось ближче. Я часто буваю в цьому ресторані, він мій улюблений, - знову дивиться на Давида. - То може зустрінемось саме тут? Пообідаємо, і порішаємо справи.

— Гарна ідея, - погоджується Давид. - Здзвонимось, на яку годину.

— Так, - киває той і кинувши на мене ще один погляд, веде дівчину далі.

Я видихаю з полегшенням, як тільки вони залишають нас. Маю відчуття, наче мене облапали.

— Неприємний тип, - кажу відверто, обіймаючи себе руками.

— Це наш майбутній клієнт. Саме з ним ми завтра зустрічаємось, - сповіщає Давид і мій настрій остаточно псується.

Дивлюсь парочці вслід і незадоволено кривлюсь. Чоловік гидкий порівняно з красивою партнеркою. Невисокий, з помітним животом, волосся рідке, сиве, а на підборідді козлина борідка. Давид попереджав, що в нього неприємний характер, та вигляд, здається, не кращий.

— Сподіваюсь, наша зустріч буде недовгою і ми швидко підпишемо документи, - промовляю неохоче.

— Думаю, це ще залежить від його настрою, - Давид обертається на парочку. - І судячи з компанії, вечір в нього вдасться. А значить і настрій завтра буде гарний.

Я кривлюсь, уявивши, як цей гидкий чоловік кидає красуню на ліжко і підминає її під себе. Як вона взагалі може з ним спілкуватись, знаючи, чим все завершиться?

— А мій настрій остаточно зіпсований. Хочу у номер, - заявляю Давиду.

Він дивиться на мене трохи здивовано, але киває погоджуючись.

Розплатившись, ми залишаємо ресторан, і в досить приємній атмосфері прямуємо до своїх номерів. У повному мовчанні піднімаємось ліфтом, але це приємна тиша. Дивно, але мені сподобалось проводити час з Давидом поза роботою.

Коли відчиняються дверцята, Давид бере мене за руку і виводить з кабінки. Я усміхаюсь, щиро вражена його турботою. Поки йдемо коридором, він не відпускає моєї руки, наче ми пара. І від цієї думки в грудях розливається тепло.

Ми зупиняємось біля дверей мого номера і лише тоді він відпускає мою руку. Мить стоїмо обличчям одне до одного, зустрівшись поглядами. Я затамовую подих в очікувані, як він діятиме далі.

— На добраніч, Єво, - промовляє лагідно.

А потім схиляється і цілує мене у чоло. Я від подиву відкриваю рота, та він не чекає відповіді, розвертається і йде до свого номеру.

— На добраніч, босе, - бурмочу скоріш сама до себе.

Тремтячими рукам дістаю з сумочки ключ-карту і швидко ховаюсь за дверима.

https://booknet.ua/reader/srbnii-ne-grai-z-mnoyu-b452323?c=4999372&p=1